Якщо твій чоловік лежить на дивані – це твоїх рук діло

Якби жінки могли подати в небесну канцелярію скаргу, вони б колективно написали всього чотири слова: “Справжніх чоловіків не залишилося”.

Навколо одні ледачі, безмозкі й безхребетні створіння, що цілими днями валяються на дивані. І тут постає питання: а хто ж в цьому винен? А я вам відповім: жінки.

А ви що думаєте? Невже не згодні?

Я вже чую обурені крики ідеальних дам: мовляв, до чого тут ми? У нас, на відміну від чоловіків, навіть часу на таке немає! Ми встигаємо і кар’єру зробити, і саморозвитком займатися, а фітнес-борщ у нас за розкладом, а ще “кіно”, “вино” і сеанс кухонного психоаналізу, –  і все це ми робимо для вас, любі чоловіки. Чого вам ще не вистачає?

Річ у тому, що нам нічого й не бракувало.

Була у мене одна така панянка, а точніше – це я у неї був.  Ад’ютант її величності, хлопчик для доручень. Я завжди знав, що мені робити і як мені жити. У неї був хороший життєвий план, і вона мчала від пункту до пункту як локомотив, а я бовтався причепом. Для неї це було зручно – ніяких проблем. Моя справа – працювати, приносити зарплату, возити її на вихідні по Ашанам, АТБ і на дачу. Супроводжувати в кіно і водити в ресторани. «Вася, не забудь, що в п’ятницю йдемо пити вино до Борисовича». «Васю, збігай в хімчистку, я вчора сумку туди віднесла». «Васю, у відпустку летимо в Прагу – я білети забронювала».

І мені, знаєте, жилося непогано. Думати не треба. Розмірковувати, в принципі, теж. Ну, хіба що крім того, як зручніше запхати новий диван в багажник. Життя було прекрасне.

Як більшість моїх дорогих земляків, я йшов на роботу о 8, а повертався о 19. Прокинувся, прибрав за котом, попрацював, зайшов по хліб, повалявся на дивані. Пиво, рибка, футбол. Не життя, а казка!

Тільки от жінці моїй чомусь від цього погано стало. Їй не подобалось, що здоровий чоловік до дивану приріс, і віддерти його звідти неможливо. “Воно” вже нічого не хоче. “Воно” хоче лежати та рило далі напихати, поки вона, “як коняка”, за двох плуг тягне. І як же це так вийшло? Розповідаю.

Середньостатистичний чоловік – істота тупа, але досить хитра, як будь-який паразит. Утім, деякі паразити приносять чимало користі, але це питання залежить тільки та виключно від донора – від жінки.

Простий приклад: жінка переконана, що «чоловіка треба годувати». Це ще задовго до царя Гороха знали: самець добув мамонта, втомився бідолаха, тому треба відгризти для нього ласий шматочок хобота. Так, ви все це робите! Запрошуєте нас в гості та подаєте перше, друге і компот. Хитрий паразит розуміє, що це дуже зручно – і все: донор попався. А та донорша потім буде писати пости на жіночих форумах, щось на кшталт: «Ой, дівчатка, підкажіть! Я тут їду на тиждень, що б оце приготувати телепню моєму, щоб розігріти лише міг, бо ж нічого більше не зможе зробити, а на пельменях  одних довго не протягне». І чомусь вона не думає, що той паразит якось жив до неї й чомусь не здох від голоду. Єдине про що вона пам’ятає, так це те, як було мило, коли він не зумів сам посмажити собі яєчню. Який він кумедний, який безпорадний!

Жінки! Він не безпомічний. Він в змозі приготувати собі (і тобі) їжу. Будь-який чоловік це може, але не завжди хоче. А навіщо? Є ж жінка зі своїми древніми інстинктами, на яких так легко пограти.

Принцип «ось тут я великий стратег, а тут – трішки ідіот» працює завжди. Ось, наприклад, сакральне «зайди по хліб». Чому по хліб? Тому що все інше вона вже купила сама. Самій – простіше, адже чоловік обов’язково принесе не те. Крім того, йому ще й потрібно детальний список покупок написати, а до кожної позиції назву бренда не забути й грами додати.

Якщо ж пустиш те діло на самотік, то він принесе додому не шматок вершкового масла, а сплав маргарину: «Воно ж дешевше!» А замість твого улюбленого торта з фруктами, притягне шоколадний, на який у тебе, до речі, алергія. «Ну, я подумав, раптом тобі захочеться». Він що, точно ідіот у тебе? Він не в змозі запам’ятати, які продукти   завжди лежать роками у вашому холодильнику? Ні! Він не ідіот – він хитрий паразит. Раз приніс не те, другий, третій, а потім ти зрозумієш, що простіше самій сходити, ніж писати цьому кретинові список на п’яти аркушах.

А далі буде іще гірше: «Кохана, візьми його, бо у мене він чомусь весь час плаче. Я не знаю, що з ним робити»; «Звідки мені було знати, що ця дурепа – його вихователька? Ти краще сама його до школи води, не дай Боже ще завідувачку не впізнаю». «Двійка з математики? А що я можу зробити? Це ж не моя двійка!». А причиною цьому, любі жінки є ваше: «Віддай мені негайно дитя! Ти його як кульок зі сміттям тримаєш»; «У садочку сьогодні збори, піду сама, бо ти знову нічого не запишеш»; «Не кричи на дитину! Вона ж не винна, що у тебе нерви ні до чорта!»

Бінго! Роль безрукого кретина знову виконана блискуче. Ти повірила і відпустила його на диван.

Точніше ти сама його туди поклала, а потім ще й почала його пиляти та виїдати йому мозок ложкою. І та моя панянка теж так робила:

«Сашко, ти, як рослина, живеш! – говорила вона. – Ти ні чорта не треба! Приріс до свого комп’ютера, як гриб-паразит».

Ні, дорогенька, я не до свого комп’ютера приріс, а до тебе. Ти ж сама так захотіла. Чоловік на дивані – істота зручна: не плутається під ногами, не лізе, куди не просять, і взагалі ще й жити не заважає.

Але чомусь все одно з часом виявляється, що тобі таке життя не до вподоби. Тобі ж потрібен «нормальний чоловік». Розумний. Рішучий. Дорослий. Здатний не те що про тебе подбати, а й про себе.

І ти, ймовірно, що такого знайдеш, якщо зрештою виженеш свого паразита з дому. Більшість знайомих мені жінок щасливі в шлюбі зі спроби номер два. Так, перша була невдалою, бо козел якийсь попався. Лінивий і тупий був. Лише до весілля нормальним був!

Він і після весілля був би хороший, дорогенька моя, якби не твоїх рук діло.

Місія паразита – це працювати на благо донора. Це запорука щасливого симбіозу. От моя колишня, наприклад, такого і завела, щоб щасливою в шлюбі бути, тільки цього щастя вона б вам не порадила.