Поради афонських старців щодо того, як позбутися осуду
Якщо судиш суворо ближніх, то це від високої про себе думки та від намови ворожої. Як подолати цю схильність.
Від самолюбства і зарозумілості породжується в нас і інше якесь зло, важку заподіює нам шкоду, а саме строгий суд і осудження ближнього, за яким ми потім ні в що ставимо, зневажаємо і принижуємо його при нагоді. Яка зла навичка і порок, походячи від гордості, нею харчується і повертається, і навпаки, її живить і вирощує, бо і гординя наша після всякої дії осуду посувається вперед, через супутнє цій дії самопочуття і самонасолодження.
Даючи собі високу ціну і високо про себе думаючи, природно, зверхньо дивимося ми на інших, засуджуємо їх і зневажаємо, через те, що нам здається, що ми далекі від тих недоліків, яких, як нам здається, не чужі інші. А тут ще й всезлобний ворог наш, бачачи в нас таке недобре ставлення, бадьоро вартує поблизу і, відкриваючи очі наші, навчає пильно дивитися за тим, що роблять і говорять інші, робити з цього висновки, які тому у них думки та почуття, і за цими припущеннями складати про них свою думку, найчастіше недобру, зі зведенням цієї недоброти в закоренілий характер. Не помічають і не бачать ці судді, що саме початок засудження, підозра зла в інших, відбивається в думці дією ворога, і ним же вона потім роздувається в упевненість, що вони й справді такі, хоча на ділі нічого такого немає.
Але, брате мій, як ворог бадьоро стежить за тобою, виглядаючи, як би посіяти в тобі зло, дивись ще більше ти бадьоро сам над собою, щоб не потрапити в розставлені ним тобі тенета, і як тільки він дасть тобі який недолік в ближньому твоєму, поспішай скоріше відхилити від себе помисел цього, не даючи йому засісти в тобі та розростися, і витісни його з себе геть, щоб і сліду його не залишалося, замінивши його думкою про добрі властивості, які знаєш в ближньому і які взагалі доречні в людях Тому доклади до цього, якщо ще відчуваєш позив вимовити засудження, ту істину, що тобі не дано на те влади й що, присвоюючи собі цю владу, ти сам в цей момент стаєш гідним суду і засудження Не перед самим немічними людьми, але перед всесильним Суддею всіх Богом.
Такий переворот помислу є найсильніший засіб не до відігнання тільки випадкових помислів засудження, але і до того, щоб остаточно відучити себе від цього пороку. Другий же, теж дуже сильний до того засіб, є не випускати з розуму пам’ятання про свою злостивість, свої нечисті та злі пристрасті й справи, і відповідно до того невпинно тримати почуття свого неподобства. Того та іншого – пристрастей і справ пристрасних, звичайно, знайдеться в тобі не мало. Якщо ти не кинув себе і не махнув рукою, кажучи: хай буде, що буде, то не можеш не піклуватися про подолання цих своїх моральних немочей, що гублять тебе. Але якщо ти робиш це щиро, то у тебе не повинно бути часу займатися справами інших і судові складати про них вироки, бо тоді, якщо дозволиш собі це, у вухах твоїх невпинно звучатиме: «лікарю, зцілися сам; визволи колоду з ока твого» (Лк. 4, 23; Мф. 7, 5).
До того ж, коли ти строго судиш про який недобрий вчинок ближнього, знай, що який-небудь корінець цієї ж самої недоброти є й у твоєму серці, яке за своєю пристрасністю навчає тебе будувати здогади про інших і засуджувати їх. «Зла людина зі злого скарбу серця свого виносить лихе» (Мф. 12, 35). Навпаки, око чисте і безпристрасне безпристрасно дивиться і на справи інших, а не лукаво. «Чисте око, щоб не бачили зла» (Ав. 1, 13). Тому, коли прийде тобі помисел засудити іншого за будь-яку помилку, встає на самого себе, як на діяча таких справ і в тому ж винного, і скажи в серці своєму: «Як я, окаянний, перебуваючи в тому ж самому гріху і роблячи ще тяжчі гріхи, смію підняти голову, щоб бачити похибки інших і засуджувати їх?» Діючи так, ти будеш зброю, якою злий помисел вселяє тобі вразити іншого, звертати на самого себе і замість поранення брата пластир будеш накладати на рани власні.
І тоді, як гріх брата буде не таємний, а явний, всім відомий, ти старайся причину того бачити не в тому, що вселяє недобра пристрасть засудження, а в тому, на що може вказати братолюбна до нього симпатія, і скажи в собі: через те, що брат має багато таємних чеснот, то Бог для збереження їх від пошкодження марнославством підвів впасти в теперішній гріх або малий час побути під цим непоказним покровом, щоб він і самому собі, перед своїми очима, здавався непотрібним і, будучи за те зневажений іншими, мав плід смирення і ще більш благоугодним став Богу, так що в цьому випадку він отримає більше користі, зазнав шкоди. Нехай навіть чийсь гріх буде не тільки явний, але і дуже тяжкий, і виходить з запеклого і нерозкаяного серця, ти й при цьому не осуджуй його, але зведи розум до незбагненних і дивовижних судів Божих, і побачиш, як багато людей, бувши перш пребеззаконними, потім каялися і досягали високого ступеня святості, і як, з іншого боку, інші, що стояли на високому ступені досконалості, падали в глибоку прірву. Дивись, щоб не мати б і тобі такого лиха за осуд.
Тому стій завжди зі страхом і трепетом, боячись більше за себе самого, ніж за іншого когось. І будь упевнений, що усе те добре слово про ближнього і радість про нього суть в тобі плід і дія Святого Духа, як, навпаки, всяке про нього зле слово і презирливе його засудження походять від твоєї лихої вдачі та диявольського тобі навіювання. Тому, коли спокусишся будь-яким недобрим вчинком брата, не дай очам своїм сну, поки не виженеш з серця свого цієї спокуси.
Прп. Никодим Святогорець
