Тільки не йди. Що стоїть за страхом самотності?

Багато людей не можуть бути одні. Фізично, а головне – емоційно.

Вони бояться почуття самотності, вони не уявляють, як бути з ним, для багатьох це смерті подібно. І дійсно, здається, що це смерті подібно, якщо раптом, на секунду уявити, що я в цьому світі – зовсім один і ніхто не буде піклуватися про мене. Для такої людини бути не одною – це бути в абсолютному злитті з іншими.

Раціонально ми можемо розуміти, що дорослі й повинні самі про себе потурбуватися. Але емоції та переживання часто не відповідають висновкам. “Так, я дорослий”, – кажуть люди, при цьому відчуваючи тривогу, страх, а хтось, – жах і образу.

Непереносність своєї автономії, її небезпека формується починаючи з раннього дитинства. Коли ще дитина зовсім мала, їй півроку-рік, мати якось піклується про неї, при цьому емоційно і несвідомо транслюючи їй різні послання.

Способи материнського реагування

Дитячий психоаналітик Дональд Віннікотт виділяв різні типи емоційного обміну матері та дитини, які закладуть основу характеру. Визначать, яким буде дорослий: сором’язливим і закритим, нахабним і таким, що намагаються домінувати, напруженим або розслабленим, улесливим і пристосованцем і т.д.

Тривожні матері мають власну несвідому потребу в підтвердженні любові дитини. Вони хочуть бути дуже хорошими матерями та бачити, що дитина любить і має потребу в них кожну секунду. Тому такі матері дуже опікуються і вони контролюючі, вони ні на хвилину не відпускають дитину “на свободу”. Вони змушують дитину постійно реагувати на них, причому реагувати позитивно.

З тривожною мамою дитина змушена ховати свою спонтанність. Малюк несвідомо відчуває, що від нього чекають лише того, щоб він показував свою любов і турботу про маму. Він ні в якому разі не повинен засмучувати маму, вона ж стільки для нього робить!

Роздратовані та втомлені матері складно переживають втрату своєї власної волі поруч з дитиною. Це той випадок, коли “не можу сходити одна навіть в туалет!”. Вони несвідомо транслюють дитині послання: “ти набрид мені”. Малюк буде дуже боятися, що його кинуть і він ніколи не зможе насититися тою увагою, яку йому приділяють. Йому буде хотітися більше і більше, а мама буде дратуватися все частіше і частіше.

Матері зі змінним настроєм – напевно, найпоширеніший випадок. Якість емоційного обміну з дитиною залежить від настрою мами. Реакції мами непослідовні: вона то злиться, то відчуває провину, то любить і піклується і т.д. У схожих ситуаціях реагує абсолютно по-різному. В результаті дитина починає вчитися зчитувати мамин настрій і якусь частину своєї спонтанності приховувати від мами, а якусь – пред’являти, щоб отримати схвалення і не “нарватися”. Малюк напружений і постійно підлаштовується під настрій дорослого, йому дуже страшно бути раптово відкинутим.

Ці стадії спілкування з дитиною називаються стадіями довербальної інтерсуб’єктивності: те, що відбувається до того, як з’являється можливість говорити словами. Порушення на цій стадії можуть давати та компенсаторний ефект: дитина навчається тиснути на інших, щоб отримати бажане. Стає нахабною або демонстративно образливою.

Чим менше емпатії та чим більше своїх, особистих реакцій буде розміщувати дорослий стосовно  малюка, тим більше нецілісною, розрізненою і розколотою буде формуватися особистість дитини.

Дорослий, який уміє помічати дитину, відокремлювати свої емоційні реакції та потреби від потреб дитини, зможе відобразити їх так, щоб малюк відчув свою окремішність: що він інша людина, що відрізняється від мами. Тоді малюкові буде спокійно: він отримує сигнал “я знаю, що ти знаєш, що зі мною”. Але, на жаль, не всі батьки можуть проявляти емпатію.

Якщо ви помітили або відчули в описах щось схоже на вашу історію, ви можете більше зрозуміти про те, як і чому сформувався ваш характер, а також усвідомити ті внутрішні установки, якими керуєтеся.

Який для вас – світ? Небезпечний або безпечний? Ви потрібні світу чи ні? Що ви винні цьому світу? Що ви хочете отримати від цього світу?

Відповіді на ці питання можуть трохи прояснити ситуацію: яке послання несвідомо адресували вам батьки. З цим посланням ви можете жити, виходячи з нього, будувати своє спілкування і поведінку з іншими. Саме виходячи з цих послань ви можете підлаштовуватися під інших людей (чекаючи натомість, що вони подбають і не відкинуть вас) і боятися самотності. Або навпаки, явно намагатися підпорядкувати інших своїм бажанням.

Займатися собою в присутності іншого

Якщо у дитини не було можливості просто бути поряд з мамою, при цьому займатися собою і не відчувати в цьому ніякої складності, ніякої тривоги, малюк, швидше за все, виросте травмованим.

Чутливість мами до моментів особистої самотності дитини, повага до цієї самотності, допоможе малюку навчитися переживати її спокійно і з задоволенням. Не лякаючись зникнути й бути забутим, а також не відчуваючи провину за те, що забув про інших.

Людина, що залежить від реакцій людей і боїться самотності, буде несвідомо змушувати реагувати на неї, не дозволяючи ігнорувати та кидати себе. Маючи психологічний дефіцит, вона, по суті, стане насильником для інших людей. Як колись інші – були насильниками для неї.

Батьківські емоційні послання “зберігаються в нас” весь час. Іноді ми помічаємо лише вершину айсберга: чомусь виникає страх або тривога. Або ж просто ловимо себе на якихось нелогічних діях: не розуміючи, навіщо ми їх робимо.

Але потім ми можемо замислюватися: чому я роблю саме так? Чому я відчуваю саме так? Що відбувається?

І з цим можемо приходити в терапію. Тому що це і є та “вершина айсберга”, яку ми помітили і яка не дає спокою. Можливо, все могло б бути по-іншому?

Людина, якій нестерпна самотність, буде прагнути в солодке злиття. А за злиття потрібно завжди заплатити. Своїми особистими потребами, своєю свободою. Також, як діти тривожних, роздратованих матерів або матерів зі змінним настроєм платили за злиття з ними своєю спонтанністю і свободою прояву. І потім платять все своє життя, тому що знаходять таких “матерів” у своїх супутниках життя, друзях, родичах. І всі-всі близькі стосунки будують за одним і тим же принципом: нізащо не допустити самотності. Вони готові заплатити буквально всім за це. Стати ким завгодно, але не собою.

Бесіда з терапевтом – це спроба намацати себе, того, кого ви давно втратили. І слово “самотність” з часом втратить це жахливе колишнє забарвлення, а стане словом, яке вміщує зовсім інші смисли: я самотній – я зараз наодинці сам з собою. І мені дуже добре, я з радістю готовий зустрітися з іншими.

А з людиною, якій самій з собою добре –  одне задоволення спілкуватися.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close