Історія про те, що любов завжди приходить несподівано і чинити опір їй марно

Любов переможе все. Вона здатна зігріти й пом’якшити найхолодніше і черстве серце.

Завдяки цьому почуттю ми перетворюємося, стаємо кращими й добрішими, навіть якщо раніше не вважали за потрібне що-небудь міняти в собі або своєму житті. Ось і героїня цієї розповіді зробила «помилку» і з першого погляду полюбила того, до кого вона зовсім не збиралася прив’язуватися.

“Отож” ділиться з вами доброю і світлою історією про те, як щира любов здатна повернути життя людини на 180 градусів.

Жахливу помилку зробила одна жінка під Різдво. Спочатку вона все правильно робила – так вона думала. Одягла чоботи, схожі на солдатські. Шубу і шапку. Села за кермо свого джипа і поїхала до однієї дурепи. Корисливої гадини. Розбиратися.

Жінку звали Тамара Леонардівна, припустимо. У неї був єдиний син, вона його пізно народила, для себе. І так удвох з сином прожила тридцять років. Сина вона шалено любила. Заради нього і жила і працювала щосили. І розбагатіла заради нього. А син познайомився з дівчиною Оленою з гуртожитку. Та ще з дитиною!

Тамара Леонардівна знала людей. Вона знала, що ця дівка, як вона Олену називала, хоче відібрати в неї сина і поживитися майном. Ось і поїхала вона розбиратися з дівкою, дізналася, де та живе. І вирішила цю Олену залякати або підкупити – як вийде вже. Але відірвати змію від свого сина, який перестав слухати маму і казав про одруження.

Тамара Леонардівна була обличчям схожа на бульдога. Важке обличчя зі складками та брилами. А очі в неї горіли від злості, як у собаки Баскервілів. Вона була велика жінка, як пам’ятник Батьківщині. Думаю, на Кабаниху вона схожа найбільше, з п’єси Островського.

По дорозі Тамара Леонардівна купила кілька яблук і груш. І брязкальце для дитини. Все ж свято. Треба ж якось почати розмову, вірно? Не звірі ж ми люті, не ягуари!

Так що все правильно вона робила. Подзвонила у двері, увійшла, як циклоп, зняла чоботи та шубу. Привітала зі святом цю дівку, тільки хотіла почати спіч і тут побачила в манежі дитину.

Біленький такий хлопчик був. Петрик його звали, як боязко сказала Олена. Вона стояла і тремтіла від страху. Тому що Тамара Леонардівна могла налякати, вже повірте!

Тамара Леонардівна підійшла до манежу і простягнула малюкові брязкальце. На! І тут малюк раптом залився таким радісним сміхом, що Тамара навіть здригнулася. Малюк схопив брязкальце ручкою і став так кумедно переступати ніжками в шкарпетках, тримаючись однією рукою за борт манежу, – на кшталт танцю такого. При цьому він махав брязкальцем і не зводив синіх очей з Тамари. І ще радісно верещав від захвату. Чомусь Тамара Леонардівна вселила малюкові надзвичайний захват!

Він став тягнути ручки до жінки, з вереском і реготом. Очі як щілинки стали, рот з двома зубами розтягнувся до вушок …

Ось тут Тамара помилку і зробила – взяла малюка на руки, інстинктивно. А Петрик обійняв її міцно-міцно, щосили. А потім став рукою торкатися обличчя, брязкальцем злегка постукувати по лобі їй і воркувати…

Ну і вона стала воркувати, солодким голоском говорити всякі дурні та безглузді слова: «Хто це такий маленький? Хто цей маленький пупсик? Хто у нас такий солоденький?» – поводилась, як дурненька дівчина І серце її стислося так солодко-солодко, так гаряче стало в грудях… А Петрик не зводив з неї закоханих очей і прямо чіплявся щосили! Ні за що не хотів до мами. І пахло від Петрика щастям. Любов’ю. Ангелами – якщо вони пахнуть, то саме як маленькі дітки …

Так Тамара Леонардівна і сама не хотіла малюка віддавати. Вона б зараз все на світі віддала за Петрика. З нею трапилася любов. Бах! – і все. І по складках обличчя текли теплі сльози …

Ну далі й так все зрозуміло. Тамара Леонардівна наказала синові одружуватися! Хоча він наказів не слухав, але одружився – він же любив Олену і Петрика. Шантажем і обіцянками Тамара Леонардівна заманила молодих жити у свій величезний будинок. Але вона до них не особливо лізла, так що вони добре живуть, мирно. Вся увага Тамари поглинена Петриком. Вони прямо не можуть один без одного – у них любов. Вони дуже-дуже люблять один одного.

Так одна жінка зробила жахливу помилку. Або мало не зробила? Як знати? І знайшла свій різдвяний подарунок несподівано. Різдво – особливий день. І подарунки теж особливі…

Автор Ганна Кір’янова

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close