Дочки «НЕЩАСНИХ» матерів

Кращий приклад для дочки, як жити в злагоді з собою і зі світом – це щаслива мама. Інакше життя може скластися, як у знаменитій казці Андерсена.

Мами з погаслими очима, які привели своїх дівчаток від 8 до 14 років на прийом до психолога – ось ті клієнти, які мимоволі «вишикувалися в ряд». Проблеми у дівчаток різні – відмова від навчання, погана компанія, нав’язливі рухи, страхи. Але є одне, що очевидно об’єднує їх всіх – мами з погаслими очима. Що ж в цих погаслих очах? Чи втрачена радість, чи спрага близьких стосунків або неможливість проявити себе? У всіх – різне, мабуть.

Життя дівчинки, яку виховує нещасна мати

Пам’ятайте, як у казці Ганса Християна Андерсена «Снігова королева»? Троль створив криве дзеркало, дзеркало розбилося, його уламки розлетілися по всій землі. Деяким людям вони потрапили в очі, іншим – прямо в серце. Людина з такою скалкою в очах бачила все навиворіт або в кожній речі помічала одні лише погані сторони – адже кожен уламок зберігав властивість, якою відрізнялося саме дзеркало. Деяким людям уламки дзеркала потрапляли в серце, і це було найжахливіше: серце перетворювалося на маленьку крижинку.

Можливо, в кожній жінці з погаслим поглядом сидить такий ось уламок дзеркала злого троля?

«Не може бути щасливою дитина, якщо поруч з нею постійно живе стражденна, нещасна мама, – пояснюю я мамам дівчаток. – Якщо дитина психічно здорова, всі її проблеми сягають корінням у сім’ю, у взаємодію з батьками. Варто усунути проблеми батьків, проблеми дітей вирішуються ніби чарами», – намагаюся переконати я жінок, які або перебувають в стані хронічного стресу, або самі виросли серед нещасних дорослих. І знаєте, що вони найчастіше відповідають? «Мені не до себе. Давайте почнемо з дитини», – ось що.

Що ж, давайте почнемо з дитини, тільки спершу окинемо поглядом можливу картину тих труднощів, через які доведеться пройти дівчинці, мама якої так і не змогла стати щасливою. І путівником у світ проблем дівчинки, що росте, я вибрала казку Ганса Християна Андерсена «Снігова королева». А що, дуже навіть схоже!

Отже, жили-були хлопчик і дівчинка, Кай і Герда …

Батьки жили в мансардах двох суміжних будинків. Покрівлі будинків майже сходилися, а під виступами покрівель йшло по ринві, що були розташовані саме під віконцем кожної мансарди. Варто було, таким чином, зробити крок з якогось віконця на ринву, і можна було опинитися біля вікна сусідів.

Мабуть, ми не станемо тут зупинятися на тому, що сім’ї дітей були небагаті, а батьки пильнували за дітьми недостатньо добре, дозволяли їм піддавати своє життя небезпеці. Зрештою, ця обставина не грає особливої ​​ролі в історії Кая і Герди – осколок кривого дзеркала міг потрапити й в око дитини з успішної сім’ї. А ось що грає роль, так це те, що після зникнення хлопчика дівчинка залишилася без підтримки батьків, що сумували та перестала їм вірити.

Багато було пролито через нього сліз, гірко і довго плакала Герда. Нарешті вирішили, що Кай помер, потонув у річці, що протікала за містом. Довго тягнулися похмурі зимові дні. Але ось настала весна, виглянуло сонце. – Кай помер і більше не повернеться! – сказала Герда. – Не вірю! – відповідало сонячне світло. – Він помер і більше не повернеться! – повторила вона ластівкам. – Не віримо! – відповідали вони. Під кінець і сама Герда перестала цьому вірити. – Я взую свої нові червоні черевички (Кай ні разу ще не бачив їх), – сказала вона якось уранці, – та піду запитаю про нього у річки.

Саме з втрати віри у батьківські послання найчастіше і починається шлях дитини до власних страждань. «Вчися! Читай книги! »- скажуть батьки, які проводять життя перед екраном телевізора. «Будь кращим!» – кажуть дітям мами й тати, що не ставлять перед собою ніяких позитивних цілей. «Ну, що ти постійно ниєш!» – дратується через дочку мама з сумними очима.

Отже, історія починається з того, що діти, які не готові до самостійного життя, залишають будинок. Хлопчик губиться, а дівчинка вирушає на його пошуки. Пошуки кращого життя, душевного спокою, людей, здатних підтримати, і обставин, що дарують спокій. Пошуки, які призводять дочок нещасних матерів у світ психологічних проблем. І першою такою спробою втекти від стражденної мами найчастіше є втеча у світ власних фантазій.

Тут бабуся взяла Герду за руку, повела до себе в будиночок і замкнула двері на ключ. Вікна були високо від підлоги та всі зроблені в різнокольорових – червоних, синіх і жовтих – скелець; від цього і сама кімната світилася якимось дивним райдужним світлом. На столі стояв кошик з чудовими вишнями, і Герда могла їсти їх скільки завгодно. А поки вона їла, бабуся розчісувала їй волосся золотим гребінцем. Волосся вилося кучерями та золотим сяйвом оточувало миле, привітне, кругле, як троянда, личко дівчинки. – Давно вже я хотіла мати таку милу маленьку дівчинку! – сказала старенька.– Ось побачиш, як добре ми з тобою заживемо! І вона продовжувала розчісувати кучері дівчинки, і чим довше чесала, тим більше забувала Герда свого названого братика Кая – Стара жінка вміла чаклувати.

Старенька-чаклунка, не зла чаклунка, як зазначає Андерсен, а просто старенька, яка зрідка чаклує для свого задоволення, веде Герду у світ ілюзій. Час у цьому світі зупинився, постійне літо не дає саду відцвісти та перетворитися в незатишне місце, що продувається всіма вітрами.

Сучасні маленькі Герди теж бувають щасливі вислизнути від нещасної або незадоволеної мами у світ своєї фантазії. «Я постійно щось вигадую. Історії про принців і принцес, наприклад. Ні, не записую – навіщо? »- говорить одна з таких дівчаток. Втеча у світ фантазій допомагає ненадовго – замріяна, дочка може забути про навчання і домашні справи. А це не покращує і без того непрості стосунки з мамою.«Я хочу, щоб дочка спустилася з небес на землю!» – говорить стурбована мама. Що ж, можна зробити й так, щоб спустилася. Але без підтримки «на землі» вона знову піде на пошуки свого щастя (або свого Кая?).

Що ж ще може трапитися з дівчатками, нещасні матері яких не здатні їм дати адекватної підтримки?

«Її ніколи немає вдома! Вона постійно десь пропадає! Я часто навіть не знаю, де і з ким вона проводить час!» – нарікає мама. А де ж проводять час їх доньки?

З білої лілії визирнула принцеса і спитала, що трапилося. Герда заплакала і розповіла всю свою історію … – Ах ти, бідолаха! – сказали принц і принцеса … На другий день її одягли з ніг до голови в шовк і оксамит і дозволили їй залишатися в палаці, скільки вона забажає.

Нерідко дівчатка йдуть туди, де їх просто вислухають, не відволікаючись на молоко, що кипить на плиті, не критикуючи та не іронізуючи. Просто вислухають і скажуть: «Ах ти, бідолаха!» Ким будуть люди, які вислухають? Старші подруги, сусіди, далекі родичі. Часто – компанія однолітків.

До речі, дочки нещасних матерів люблять ходити до психологів. Ось вже вдячні клієнти! «Мама мене не слухає, з нею неможливо розмовляти!» – так описує дівчинка свої відносини з мамою. «Про що говорити? – дивується мама у відповідь на пропозицію психолога частіше розмовляти не “по ділу», а «по душах», – У дочки все нормально. Які такі проблеми їй потрібно зі мною обговорювати? »У цьому невисловлене – «Ось у мене – проблеми! А у неї не може бути ніяких проблем!» Мама, замкнена у вежі власних психологічних труднощів, не допускає дочку до себе.

Пам’ятаєте, до кого потрапляє казкова Герда, виїхавши від принца і принцеси? Так-так, вона потрапляє до розбійників. Чи дивно? Дійсно, дочки нещасних матерів нерідко потрапляють в погані компанії. Там простіше, вільніше, там приймають без осуду і не змушують почувати себе винуватою і невдахою. І, крім того, світ поганої компанії дуже сильно відрізняється від нудного і сумного світу у будинку, в якому господарює мама з сумними очима.

Маленька розбійниця була ростом з Герду, але сильніша, ширша в плечах і набагато смаглявіша. Очі в неї були зовсім чорні. Вона обійняла Герду і сказала: – Вони не вб’ють тебе, поки я не розсерджуся на тебе. Ти, мабуть, принцеса? – Ні, – відповіла дівчинка і розповіла, що довелося їй зазнати, і як вона любить Кая. Маленька розбійниця серйозно подивилася на неї, злегка хитнула головою і сказала: – Вони не вб’ють тебе, навіть якщо я і розсерджуся на тебе, – я краще сама уб’ю тебе!І вона витерла сльози Герді, а потім сховала обидві руки в її гарненьку м’яку теплу муфточку.

Саме свобода і відсутність жорстких обмежень і ваблять насамперед дівчинку до поганої компанії. А що ж мама? Вона стає від такої поведінки дочки ще більш нещасною, абсолютно опускає руки і розписується у своєму материнському безсиллі. На прийомі психолога в цьому випадку звучать скарги на дочку: «Я для неї все, а вона!» Насправді ж мамі хочеться кричати: «Вернись до мене!» Але що вона може протиставити волі та романтиці поганої компанії?

Втім, більшість дівчаток, які ростуть поруч із нещасними мамами, переростають «вільне життя» в поганій компанії. Чи означає це, що дівчинка успішно справляється з психологічними труднощами? Найчастіше – ні. Пішовши з поганої компанії, дівчинка потрапляє в іншу реальність.

У казці про Снігову Королеву ця реальність – холодна Лапландія. Для багатьох дівчаток, які виросли поруч із нещасними мамами, кращий вихід – заморозити свої емоції. Щоб не страждати все життя, як мама. Щоб не засмучуватися, не сумувати. Не витирати сльози крадькома. Не звинувачувати близьких у своєму нещасті. “Ну ні! – вирішує дівчинка, – Вже краще зовсім без почуттів, ніж із такими, як у мами!»

Олень зупинився біля жалюгідної халупи. Дах спускався до самої землі, а двері були такі низенькі, що людям доводилося проповзати в них накарячках. Вдома була одна бабця лапландка, що смажила при світлі жирової лампи рибу. Північний олень розповів лапландці всю історію Герди, але спочатку розповів свою – вона здавалася йому набагато важливішою. Герда ж так задубіла від холоду, що й говорити не могла.

Так, в стані бездушності, який мовою діагнозів називається «алекситимія», можна прожити все життя, не підозрюючи про те, що життя без почуттів схоже на дитячу розмальовку поруч із картиною імпресіоніста.

Втім, дівчинка з сім’ї нещасної жінки може стати і її повною протилежністю. Як фінка з казки:

Ну і спека стояла в її житлі! Сама фінка, низенька товста жінка, ходила напівгола. Жваво стягнула вона з Герди сукню, рукавиці та чоботи, інакше дівчинці було б жарко, поклала оленю на голову крижинку і потім почала читати те, що було написано на сухій рибі-трісці. Вона прочитала все від слова до слова три рази, поки не завчила напам’ять, а потім сунула тріску в казан – адже риба годилася в їжу, а у фінки нічого даремно не пропадало. Тут олень розповів спочатку свою історію, а потім історію Герди. Фінка кліпала своїми розумними очима, але не говорила ні слова.

Влаштувати «спеку серед холоду», жити в постійному емоційному пориві, на межі емоцій. Такий вибір теж може зробити дочка нещасної матері. Так би мовити, від супротивного – гріти емоціями всіх, хто попадається на життєвому шляху, без огляду на те, чи вистачить власних сил. Бажаючи підтримати свою хвору маму, дочка починає підтримувати всіх подорожніх, що забрідають в її оселю…

Що ж в результаті знайде така Герда, спробувавши різні форми відходу від нещасної матері? А знайде відстороненого, холодного чоловіка, зачарованого Сніговою Королевою, з уламком кривого дзеркала замість серця.

Кай зовсім посинів, майже почорнів від холоду, але не помічав цього – поцілунки Снігової королеви зробили його нечутливим до холоду, та й саме серце його було все одно, що шматок льоду. Кай вовтузився з пласкими загостреними крижинами, укладаючи їх по-всякому. Адже є така гра – складання фігур із дерев’яних дощечок, – яка називається китайською головоломкою. Ось і Кай теж складав різні вигадливі фігури, тільки з крижин, і це називалося крижаною грою розуму. В його очах ці фігури були чудом мистецтва, а складання їх – заняттям першорядної важливості. Причиною цього було те, що в оці у нього сидів уламок чарівного дзеркала.

Холодний чоловік із замороженими почуттями, очевидно, теж син нещасних батьків, Кай складає з крижинок слово «вічність». І ця сама вічність для нього важливіша і цікавіша, ніж живе, незаморожене життя.

Дійсно, життя часто зводить дочок нещасних матерів із чоловіками, яких постійно доведеться рятувати та «розморожувати». Добре, якщо гаряче серце дівчини зуміє розтопити серце її обранця раз і назавжди. Адже в її серці так багато любові та ніжності, так багато бажання любити й бути коханою.

А якщо не вийде розтопити, вилікувати? Тоді казка почнеться знову. Казка про іншу маленьку дочку жінки з погаслими очима. І так доти, поки мама маленької дочки, в очах якої живе печаль, не наважиться, нарешті, розлучитися зі своїми  проблемами. Розлучитися для того, щоб прожити щасливе життя і виховати щасливу жінку.

Лариса Кононова

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close