«Після мого весілля батьки змінили замки, щоб я не приїжджала в їх відсутності. Хіба це нормально?”

Всі люди різні, а тому і стосунки між ними складаються по-різному.

Навіть якщо мова йде про дуже близьких людей. Наприклад, одні батьки раді бачити дорослу дитину в будь-який час і навіть самі просять частіше приїжджати. А інші цураються, мовляв, ти вже великий, нова сім’я, новий будинок, не заважай нам жити своїм життям.

І сьогодні редакція «Отож» поговорить про те, чому, зігравши весілля, діти нерідко стають чужинцями, а в кращому випадку просто гостями в батьківському домі – місці, де вони виросли.

Житло батьків

«Батько і мати поміняли замки у квартирі, як тільки я вийшла заміж. Сказали, що так вони себе почувають в безпеці, адже я ніколи не попереджаю про приїзд і можу заявитися в будь-який час. Хіба так повинні чинити батьки?»

«Я з’їхала 2 роки тому. Спочатку ми з Олегом знімали кімнатку, потім трохи стали на ноги та винайняли окрему квартиру. Ключ від батьківської оселі весь цей час був у мене – то одне перевезти, то інше. А потім щось знадобиться, і знову їдеш до батьків забирати.

Перші півроку я взагалі часто приїжджала – то просто провідати, то кота відвідати, то речі забрати, на зразок чашки, альбому, документів, дисків, журналів… Могла приїхати та під час відсутності батьків, чаю попити. Звичайно ж, завжди прибирала за собою і мила посуд. Ніхто нічого не забороняв».

«Рішення про весілля ухвалили, коли мені стукнуло 23. Грошей не було, і замість золотої каблучки Олег презентував мені кільце від банки рибних консервів. Так само скромно зіграли й саме весілля. Деякі гості навіть не витрачалися на подарунок, а просто допомогли накрити стіл – принесли з дому салати, нарізки.

Мої батьки подарували на весілля всього 20 тисяч гривень, хоча ми з Олегом розраховували на більше. Його батьки й зовсім прийшли на весілля з чайником. Правда, під кінець вечора батько Олега дав йому гроші, попросивши не говорити матері».

«Подружка подарувала картину, але повісити її було ніде. Квартирку ми знімаємо крихітну, та й господарі категорично забороняють робити отвори в стінах. Тому я вирішила подарунок відвезти батькам і повісити у своїй кімнаті.

Однак потрапити в батьківську квартиру я не змогла – у дверях красувався новий замок. Довелося дзвонити матері та питати, чому змінили замки, а мене не попередили».

«” Тепер ти заміжня жінка, у тебе є чоловік. І твій будинок там, де він. Нам із батьком неприємно повертатися додому і бачити, що хтось тут побував в нашій відсутності. Давай домовимося, що ти будеш приходити, тільки коли ми вдома. І попереджай заздалегідь, бо мало чим ми з батьком займаємося”, – сказала мати.

Я ледь не розплакалася. Всі ці роки нескінченних переїздів і поневірянь по знімних квартирах втішало одне – у мене є місце, де завжди приймуть, – рідна домівка. Якось раз через обмову сусідки нас з Олегом виселили. І поки тяглися пошуки нової квартири, ми жили у мене в кімнаті. Коли мама прийшла з роботи, то дуже здивувалася, але нічого не сказала».

«А якщо так станеться знову, що робити? Дзвонити та проситися до рідного дому, де я прожила 20 років? У мене ж є права на житло батьків, так чому не можна там перебувати? Відчуття було таке, ніби мене просто викреслили з сім’ї, відрізали й викинули, як шматок черствого хліба. Я жбурнула ключ на килимок під дверима та пішла.

Тепер навіть на дзвінки батьків не відповідаю. Хіба, вийшовши заміж, я перестала бути їхньою дочкою? І чим це таким вони можуть займатися – прийдуть з роботи, повечеряють і телевізор дивляться. Що поганого, якщо я складу їм компанію, як раніше? Таке відчуття, що вони тільки й чекали, як від мене позбутися. А ця зміна замків – справжня підлість з їх боку».

Житло матері та батька для дитини не може бути чужим будинком. Але, можливо, після весілля єдиної дочки, ще не старі батьки, що працюють, дійсно хочуть пожити для себе, реалізувати давно намічені плани, а часті й незаплановані приїзди доньки їм у цьому заважають.

Може бути, молода жінка і правда болісно реагує на таку відстороненість батьків, але ж вони не забороняють приїжджати, а тільки просять проявляти більше поваги до їх особистого простору. Навряд чи їй сподобалось би, якби батьки втручалися з повчаннями в її сімейне життя.