«Люди вважають за можливе лізти в наше життя без дозволу». Чесний текст про безтактність в наші дні

Мене звуть Ганна Златковська, я звичайна дівчина, ну добре, жінка 32 років. І я висловлююсь, ні, кричу про те, що дійсно по-людськи дістало. Про людську нетактовність.

Чому ти така худа?

Почну з першого прикладу. Я дівчина струнка. Навіть занадто. Вага коливається від 42 до 45 кг. Зізнаюся: при сильному вітрі тримаюся за сумку. В установі, де я довгий час працювала, мене не віз ліфт. У ньому є якийсь обмежувач по вазі, щоб в ліфті не їздили діти без дорослих. Так ось мене, дорослу тітку, ліфт теж ігнорував. Я анорексією не хворію, просто тендітне створіння, не вживаю солодке. Не люблю. Вага моя мене влаштовує, бабуся і мама теж були завжди невеликого зросту і ваги, ніяких відхилень, в загальному, в собі я не спостерігаю.

Але багато жінок, що зустрічаються на моєму шляху, на свій жах (і на мій теж) відзначають, що я занадто худа. Про це мені повідомляють в прямолінійній формі – питанням: «Коли ти нарешті погладшаєш?», «Скільки можна бути такою худою?», «Коли ти почнеш їсти?» – в загальному, змінюється варіативність, але не дратівливий факт моєї худорлявості. Я повинна, мабуть, виправдовуватися, як посміла бути такою худою. Мене ж відвідують кілька думок. Перша: хіба пристойно взагалі ставити такі питання? Вага, колір волосся і зовнішність – завжди справа суто особиста та навколишніх не стосується. Друга думка: чому ці люди вважають, що можуть показувати мені, що моя комплекція їх не влаштовує?

Коли ти народиш дитину?

Другий приклад – діти. Думаю, багато дівчат долучаться до мене з цією маленькою трагедією – питанням, що звучить в лоб: «Коли народиш?» Його задають родичі, колеги по роботі, знайома касирка в магазині. Народиш першого – будуть питати про другого. На питання про дітей ти змушена то виправдовуватися, то брехати, то говорити правду абсолютно чужій людині. Хтось свідомо дітей не хоче, хтось мав сумний досвід. Найнеприємніше в такій ситуації – нетактовність жінок, які начебто за своєю природою повинні володіти чуйністю. Так, одна моя близька подруга Аля завагітніла у 20 років, народила, але дитина померла. Алі знадобилося 11 років, щоб її знову відвідало бажання стати мамою. Без жаху в очах і спазмах в животі від думки, що цей кошмар може знову повторитися. Всі ці роки їй доводилося відповідати на питання людей, що не знали про її трагедію, про те, коли ж вона стане мамою, роки ж йдуть!

Уявляєте, як це? Про такі речі, як смерть дитини, не говорять на кожному перехресті. Інша знайома, Світлана, ось уже 2 роки не може завагітніти. Переживає, але не рефлексує. Дістають тільки оці безтактні коментарі. Так, коли їй в черговий раз висловили: «Чого дітей не народжуєш?» – вона відповіла: «Не народжую, тому що не виходить!» Той, хто запитував, відразу знітився, зніяковів і тут же почав шкодувати Світлану. Жалю, до слова, вона абсолютно не потребувала. Я ж абсолютно впевнена, що лізти до людей з питаннями про їхню зовнішність, особисте життя, смерть і релігію категорично не можна.

Ти знаєш, що вегетаріанство шкідливе?

Якось ми зібралися великою компанією, в яку друзі приводять друзів: ти своїх тягнеш, і ось уже вас багато, незнайомих і знайомих. Шашлик, ковбаса, помідори, літо, дача, добре. Один молодий чоловік відмовився від шашлику, пояснивши, що він вегетаріанець. І тут же багато хто став його розпитувати: «І взуття носиш із замінника?», «І що, ремінь такий же?», «А що, звіряток шкода?», «Хворіти не боїшся, знаєш, до чого недостача білка в організмі призводить ? »Дивлячись на хлопця, я бачила, що це він чує в тисячний раз.

Похрускуючи огірочком, він чекав, коли розпитування закінчаться. Як же складно в нашому середовищі бути собою і мати позицію! Ти нічого поганого не робиш, але чомусь зобов’язаний відзвітувати перед суспільством. Хтось запитає: а що поганого в питаннях? Якщо просто цікаво. Відповім: просто цікаво дітям до 5 років, які світ пізнають за допомогою дорослих. Дорослим людям це не личить. Цікаво? Почитай в інтернеті, сходи в бібліотеку, попроси аудієнції в об’єкта, що зацікавив тебе, але не роби все таким чином, ніби людина на допиті, якщо ви в дружній компанії.

Чому ти не п’єш?

Інший яскравий приклад. Колега мені скаржився, що багато його знайомих і приятелів припинили спілкування з ним, коли він перестав вживати алкоголь. Зустрівся якось з друзями, замовив чай ​​- і почалося: «Гей, друже, що трапилося? Чому не п’єш? Закодувався? Хворієш? Про що ж з тобою говорити, якщо не п’єш? »Ці розпитування переслідували його всюди, в будь-якій компанії, з будь-якого приводу. А друзі й не алкоголіки зовсім. Але з їх точки зору не може людина різко перестати вживати алкоголь без важливої ​​на те причини. Зобов’язана пояснити.

«Ну хоч одну чарочку!» Якщо ти не п’єш, тебе починають підозрювати в якійсь страшній хворобі, яку ти замовчуєш. Хворим колега не був, просто прийняв рішення пожити безалкогольним життям. Він став батьком, йому дуже хотілося мати ясний тверезий розум і бути повноцінним помічником своїй дружині. Але в нашому суспільстві не заведено приймати людей, що відрізняються від маси. Потрібно постійно бути напоготові. Відрізняєшся? Поясни!

Що означає твоє татуювання?

Багатьом людям здається, що якщо ти зробив татуювання, то відтепер ти людина-телевізор: дивись в мене, став питання! У мене на руці є татуювання. Напис. Одна жінка викручувала мені руку, щоб запам’ятати напис і пошукати в інтернеті, що ж він означає. Через те, що я відмовилася розкрити секрет свого татуювання, вона вважала мене неприємною особою, що прагне напустити незрозумілу таємничість.

Подруга скаржилася, що теж втомилася від питань «А що означає твоє татуювання? Коли наступне наб’єш? Всі ви синьою хворобою страждаєте, знаємо! »Одна маленька дівчинка років 7 задерла їй рукав, щоб краще розглянути, що там у неї за малюночок такий. Подруга зробила зауваження цікавій дівчинці, на що почула від матері дитини: «А що ви хотіли? Їй же цікаво! »Тобто ти зобов’язаний розважати всіх цікавих навколо, навіть нехай під майку полізуть. Нічого, нормально, сам винен. Звідки в наших людях це бажання брати під сумнів будь-який прояв індивідуальності?

Люди, що посміли відрізнятися від інших своїм зовнішнім виглядом, стають цирковими клоунами, покликаними розважати святкуючий натовп, викликаючи глузування і цікавість.

Чому ти не хрестиш дитину?

На жаль, не завжди виходить протистояти чужій безтактності. Мовчання, ухильність, посмішка – хороша зброя в цій дивній війні з безкультур’ям. Але іноді доводиться здаватися. Так здалася я, коли мова зайшла про хрещення дитини. Зараз я поговорю про моє розуміння релігії, тому особливо чутливих віруючих людей попереджаю, що висловлюю свою точку зору і нікого образити не намагаюся. Варто було мені заїкнутися про те, що я не буду хрестити сина, як я піддалася гострим нападкам з боку родичів. Дізналася про те, що у сина не буде ангела-хранителя, він буде постійно хворіти, його можуть зурочити, він не потрапить в рай.

«Чому?» – голосно запитували мене. Річ у тому, що я у все вищеперелічене не вірю. Якщо ангели існують, то вони є з народження у кожної людини. І ніякі ритуали, жертвопринесення, свистопляски не допоможуть тобі потрапити в рай. Якщо вже й існує щось хороше після нашої смерті, то заслужити це можна, не роблячи нікому зла.

Всі церковні обряди, такі, як хрещення, нагадують мені якийсь тонкий психологічний хід, схожий з поняттям: якщо ти не з нами, то ти не в тусовці. Це як прийти в балетках в пафосний нічний клуб. Ти не проходиш, дитинко. Фейс-контроль, такі справи.

Я не хочу вірити у світ, де ритуали важливіші від людини і її душі. Але коли я уявила, що все життя мені доведеться відповідати на питання про хрещення, обороняти свою точку зору, природно, ображаючи цим глибоко віруючих родичів, я усвідомила, що програю. Кожен раз, коли моя дитина захворіє, мені будуть нагадувати, що це моя вина. Чому? Тому і пишу цю статтю про нашу безтактність, де люди вважають за можливе лізти в наше життя, як кішки в ліжко, без дозволу.

А я просто втомлюся у цій безглуздій війні релігій і думок. Свого сина я охрестила. Вирішила, якщо це нешкідливо, то нехай буде. Тепер досить на питання «Ти охрестила сина?» відповісти «так». Але ж різниця світоглядів – це нормально. Доводять теореми в математиці, а не своє бачення життєустрою.

Коли ти вийдеш заміж?

Вінцем всього це нетактовного неподобства є одвічне «Коли ти вийдеш заміж?» Як висловлюється одна знайома-сценарист, контрольний постріл в голову. Нестерпне в цій ситуації те, що людина, що ставить це питання, в принципі здогадується про його дурість і неприємність. Що дівчині доведеться якось викручуватися, виправдовуватися, відповідаючи на нього. Але це вже свого роду садистська гра, інакше не назву, – дивитися жертві в обличчя і насолоджуватися процесом. Спостерігати, дряпаючи очима обличчя, вловлюючи найменші ознаки збентеження і беззахисності.

Гра триває довго, не одне покоління жінок зросло на цьому питанні. Єдиний спосіб зупинити це неподобство, мені здається, відповісти питанням на питання: «А яке твоє діло?» У період весняного авітамінозу або в День святого Валентина можна навіть матом. Як в Саудівській Аравії відрубували руки за злодійство, так і тут відбити охоту лізти не у свою справу можна тільки жорстким способом. Спілкування людей повинно відбуватись легко, без бажання образити, без непристойної у своїй простоті цікавості. Нетактовними питаннями можна образити людину, не знаючи про якийсь внутрішній біль, увігнати в депресію особливо вразливих людей, а культурних і вихованих поставити в глухий кут.

Приклади, наведені мною, – це те, що відбувається саме тут в наші дні. Одного разу я поставила на місце людину, яка поставила мені одне з перерахованих вище питань, а у відповідь почула, цитую: «А що такого я запитала? На що ображатися? Я ж по-доброму ». Виправдання цьому немає. Ніякого. Люди, будь ласка, перестаньте питати те, що хвилює тільки вас самих. Вчіться бути вихованими. Є один вислів у Пауля Гейзе (німецький письменник, 1830-1914): «Від безсердечних захистишся тим, що не покажеш їм свого серця. Дурні люди можуть ще бути тобі корисні, тому що всякий  все-таки щось таки знає і вміє, але якщо безтактні тебе оточують, то це може довести тебе до повного відчаю ».Цікаві думки? Погоджуєтесь з ними чи ні? Діліться думками та враженнями в коментарях.