Чому батькам дітей, що плачуть потрібна підтримка, а не ваші зауваження

Перша реакція, коли чуєш дитячий рев десь в громадському місці, – піти трохи подалі від джерела звуку, щоб зберегти нерви. 

Якщо маневр не вдався і нерви з вухами виявилися в зоні ураження, настає 2-й етап – обурення. Люди на цій стадії схильні осудливо глянути, насварити, прокоментувати, часом досить голосно, щоб думка точно пробилося до недолугих батьків в епіцентр плачу. Але якщо ви все-таки опинилися поруч з малюком, який вирішив повідомити світу все, що думає про нього, в найбільш доступній для свого віку формі, стримайтеся, тому що є відразу кілька причин для такого рішення.

Ми ділимося узагальненим досвідом (своїм та інших батьків) і пояснюємо, чому, почувши ридання чужої дитини, варто відмовитися від звичного невдоволення (навіть якщо ваші діти собі такого ніколи не дозволяють).

Іноді дітей важко заспокоїти

«Життя безрадісне, коли не можеш витягнути книжку, яку хочеш подивитися, з-під самого себе».

І це нормально. Заспокоїти малюка не завжди виходить навіть вдома, у звичних для нього обставинах, коли вся сім’я танцює навколо з брязкальцями. На вулиці завдання завжди набагато ускладнюється, особливо якщо дитина перша і батькам не вистачає досвіду.

Діти до 3-4 років (а мова піде саме про них) часто не вміють розмовляти або говорять погано, а тому не здатні чітко викласти причину своїх сліз. А причин цих може бути мільйон – від заборони облизувати асфальт до того, що трава зелена, не кажучи вже про банальні кольки або зубки, що ріжуться. Те, що ШЕСТИРІЧЦІ можна пояснити, дитина молодшого віку не зрозуміє в силу віку.

І малюки відчувають настрій навколишніх

Зате малюк цілком може зрозуміти мову тіла. Мама спокійна і ласкава? Шанси на відновлення тиші різко збільшуються. Мама нервує через те, що незнайома жінка уїдливо висловилася про сучасні методи виховання (і добре, якщо справа обмежилася лише словами, деякі можуть полізти в коляску або схопити дитину), і рухається невпевнено і різко? Готуйте вушні затички.

До того ж, чим менше уваги ви відберете у мами зауваженнями, тим більше її дістанеться дитині, що теж допоможе якнайшвидше досягти спокою.

Більше всіх стрес відчувають батьки дитини

Коли дитина плаче, нам некомфортно. Це інстинктивна реакція, з якою нічого не поробиш. Якщо малюк не ваш, то можна піти або хоча б приглушити звук навушниками або вушними затички. Але батькам немовляти діватися нікуди. Сльози, соплі, крики та до того ж осуд навколишніх падають на їхні плечі.Автор статті пару раз опинялася в таких ситуаціях, і це завжди жахливий стрес для людини з хорошим слухом, яка не любить доставляти навколишнім дискомфорт (тобто для переважної більшості сучасних батьків).

Але ж їм і так нелегко

Народження дитини змінює все. Так, часто молодим батькам допомагають бабусі й дідусі, іноді няні, але основне навантаження все одно лягає на них. Якщо весь час сидіти з дитиною, не зустрічатися з друзями, не гуляти містом, не подорожувати, можна збожеволіти від одноманітності.

Так що не варто вимагати моментальної реакції від молодої мами, яка, може, подруг не бачила вже кілька місяців і скоро вовком завиє від нудьги. Це називається «соціальна ізоляція», і мало хто опиняється в ній так само неминуче, як жінка, що недавно народила. Навіть любляча мати довгоочікуваного немовляти потребує нових вражень і живого спілкування з дорослими людьми, які будуть розмовляти з нею не тільки про пелюшки. Але вічні недосипання, гормональні стрибки, обмеження в їжі при грудному вигодовуванні, постійне занепокоєння і хвилювання, чи все зроблено правильно, – це тільки половина труднощів.

Друга половина – думка навколишніх. На жаль, багато батьків досі стикаються з тим, що будь-який перехожий вважає нормальним прокоментувати їх методи виховання, пригрозити дитині чортиком або дядьком полісменом, упхати забруднену карамельку дитині з діатезом або самому влізти в чергу попереду («Ви ж молоді, почекаєте»). Ось тільки перехожий йде, а батьки залишаються, часто невиспані, втомлені й змушені розгрібати наслідки чужого втручання.

Тому дайте їм зрозуміти, що все в порядку

https://www.facebook.com/cfcstaffparrucchieri/videos/171440337144306/

Адже плач для маленької дитини – головний засіб спілкування з навколишніми, і плакати для неї абсолютно природно.

Так що не варто нагнітати атмосферу. Варто стримати роздратування, включити музику в навушниках (або надіти вушні затички, в літаках їх видають всім охочим) і допомогти молодій мамі чи молодому татові: пропустити в черзі, поступитися місцем або хоча б просто посміхнутися. Часто такі дії – знак звичайної ввічливості, нічого важкого або особливого, але кожен з цих знаків демонструє розуміння і людяність, нагадує, що незнайомці можуть бути чуйними. Батькам дитини стане трохи легше, а у світі додасться добра. Вони будуть вам вдячні. Може, не зараз, коли термінова проблема голосно вимагає негайного вирішення, але пізніше – обов’язково.

А ви часто чуєте дитячий плач в громадських місцях? Як поводитеся в такі моменти?