5 порад, які допоможуть виростити емоційно сильну особистість

Ви, напевно, хоч раз в житті задавали собі питання, чому діти зі схожими вихідними даними розвиваються по-різному? Чому хтось з них досягає успіху в багатьох сферах життя, а хтось ні?

Емоційний інтелект – те, що дає силу нашим дітям. Він не закладений спочатку, але кожен з батьків може виростити цю якість у своїй дитині.

Ми в “Отож” теж небайдужі до питання майбутнього наших дітей, тому трохи вивчили це питання і готові поділитися з вами набутими знаннями.

Що таке емоційний інтелект?

Професор психології Джон Готтман (John Gottman) вважає, що секрет виховання полягає в тому, як ми спілкуємося з дітьми, коли вони переживають емоційні моменти. У своїй книзі «Емоційний інтелект дитини. Практичний посібник для батьків » автор розповідає про довгострокове дослідження, в якому брало участь 56 сімей.

З’ясувалося, що діти, в сім’ях яких практикувалося емоційне виховання, не тільки краще розуміли себе, вміли швидко заспокоюватися в стресових ситуаціях, але навіть менше хворіли. Здатність відчувати співрозмовника, розуміти його емоції дає безліч бонусів і в дорослому житті. Всьому цьому можна навчити. І ми розповімо, як.

1. Усвідомити емоції дитини

Не завжди легко зрозуміти емоції дитини. Уявіть себе в аналогічній ситуації, але в дорослому світі. Наприклад, ваш малюк прийшов зі школи, засмучений тим, що його найкращий друг сьогодні весь день грався з іншим хлопчиком. А тепер уявіть, що ви хочете в обідню перерву обговорити з подругою незвичайну поведінку свого чоловіка, але вона весь день поводиться дивно: ледь вітається і під час обіду обговорює щось з колегою. І ви абсолютно не розумієте, що на неї найшло.

• Вправа. Якщо вам важко уявити себе в ситуації, яка трапилася з малюком, то можна спробувати наступне: скопіюйте його позу і вираз обличчя. Посидьте так пару хвилин. Наприклад, опустіть плечі та понуро дивіться в підлогу. Через якийсь час прийде розуміння, яке жорстоке життя і які марні спроби щось змінити.

2. Зрозуміти, що вираження емоцій малюком – це завжди додатковий привід для зближення з ним

Бути рятувальником, допомагати тому, хто вам дорогий, і отримувати визнання від нього дуже приємно. Станьте такою людиною для своєї дитини. Адже ви насправді єдиний, хто може її підтримати.

• Вправа. Щоб допомогти дитині краще зрозуміти себе, можна заздалегідь заготовити картки з персонажами, які зображують різні емоції. У важку хвилину запропонуйте малюку уважно розглянути картки та вибрати ті, які найкраще описують його стан. Таку вправу можна робити й у звичайній ситуації, наприклад, розповідати про найбільш яскраві емоції, відчуті за день.

3. Вислухати дитину і підтвердити, що її почуття обґрунтовані

Співчутливо вислухати та бути зацікавленим – це те, що допоможе побудувати вам місток між собою і дитиною. Потрібно лише слухати, спостерігати й проговорювати почуття, які відчуває малюк. Це дасть йому зрозуміти, що ви на його боці. Не потрібно намагатися пояснювати та пропонувати шляхи вирішення. У такі моменти набагато краще працюють прості спостереження, наприклад, «ти засмучений через те, що вони сміялися над тобою».

• Вправа. Пограйте в гру «Відвертість». Задавайте одне одному питання про те, як ви відчуваєте себе в тій чи іншій ситуації й що допомагає вам повернутися в форму. Наприклад, дитина може розповісти вам, що відчуває, коли вчитель думає, хто піде до дошки, а ви – коли вас викликав начальник. Питання можуть бути будь-які, головне, щоб вони стосувалися почуттів і вам обом було цікаво.

4. Допомогти дитині назвати емоцію, яку вона відчуває

Коли ми говоримо про емоції, з незрозумілих, безрозмірних і страшних відчуттів вони перетворюються на щось більш зрозуміле і таке, що має межі. Одночасно з цим дитина усвідомлює, що такі почуття виникають у всіх людей, що вони нормальні та природні.

• Вправа. Важливо перераховувати назви емоцій в розмові. Спробуйте ввести у своє спілкування речення, в які входять слова «Я відчуваю, що … тому що … Мені хотілося б, щоб …» Тобто в спілкуванні з дитиною це може звучати приблизно так: «Я турбуюся, коли ти стрибаєш цими крутими сходами, тому що з них легко впасти й вдаритися. Я була б рада, якби ти зійшов з них».

5. Допомогти у розв’язанні проблеми

Завдання батьків – спрямувати дитину в потрібне русло. З’ясуйте, якого результату малюк чекає, і допоможіть йому визначити цілі та обдумати можливі рішення. Навіть якщо його ідея невдала, але не принесе шкоди, дайте йому спробувати. Наприклад, ваш син хоче на обід солодощі, а не борщ. Обговоріть, які шляхи для досягнення бажаного він бачить.

• Вправа. Пограйте «в проблему». У спокійній обстановці можна спробувати продумати варіанти виходу з вигаданої ситуації. Почніть зі слів: «А що ти будеш робити, якщо …» Щоб малюк перейнявся грою, можна і самому відповісти на його питання. Це навчить його придумувати різні способи вирішення завдання. А коли з’явиться реальна проблема, просто нагадайте, як хвацько він справлявся з подібною головоломкою буквально на днях.

Випадки, коли емоційне виховання краще відкласти

Не завжди умови ідеальні. Коли не виходить відразу ж зануритися у світ емоцій дитини, краще відкласти це. Не варто починати серйозних емоційних розмов в наступних випадках.

• У вас немає часу. Якщо у вас через чверть години починаються переговори з серйозним клієнтом, а ваша дочка не хоче йти до школи через сварку з подругою, навряд чи ви укладетеся в кілька хвилин. Ви постійно будете дивитися на годинник, а ваша дочка буде відчувати, що вам не до неї. Просто відкладіть цю розмову на кілька годин.
• Ви не одні. Серйозні розмови завжди краще проходять без свідків. Так ніхто не відволікається і всі відчувають себе вільніше і комфортніше.
• У вас немає ресурсу. Коли у вас немає сил уважно слухати й співчувати дитині, не робіть цього. Відпочиньте, прийдіть до тями, тоді при розмові ви зможете краще зрозуміти її та запропонувати допомогу.
• Є серйозні порушення поведінки. Іноді діти переходять кордони, але ми розуміємо, що причиною тому була якась подія (наприклад, розлучення батьків). Дізнавшись про те, що ваш син вже місяць прогулює школу, не потрібно шукати йому виправдання. Краще розділити події: повідомте синові про неприпустимість його поведінки, а причину цього можна обговорити пізніше.

Як ви думаєте, емоційне виховання — це розумна система? Чи вважаєте ви ці тези суттєвими та правильними?