Чому дитина нічого не винна своїм батькам (І як не стати чужими одне одному)

Життя змінилося, а разом з ним – і звичні сімейні підвалини. 

У зв’язку з цим у філософській літературі все частіше підлягає обговоренню нове і дуже актуальне питання: чи можуть дорослі діти ігнорувати синівський обов’язок? Адже досі багато людей бояться говорити «ні» своїм батькам і готові пожертвувати власними інтересами та мріями, тільки щоб не чути докорів. З цієї причини так багато тих, хто з року в рік проживають не своє життя і стають заручниками почуття провини та боргу, який неможливо повернути.

“Отож” вирішив торкнутися серйозної теми й допомогти вже дорослим дітям зрозуміти, де проходить та тонка грань між вдячністю за власним бажанням і добровільним принесенням себе в жертву.

Мене не було б без тебе, але моє народження – твій вибір

Улюблена фраза батьків-маніпуляторів звучить приблизно так: «Я виношувала тебе 9 місяців, ночами не спала, від ліжечка не відходила – і де тепер твоя вдячність?» Але це ж дуже природні речі, які робить кожна жінка, що зважилася стати матір’ю, хіба не так?

Малюк не підозрює, що всю ту турботу і тепло, які він отримує зараз, повинен буде повернути потім. І коли його попросять «розплатитися», то любов до батьків почне поступово згасати та породить обопільні закиди, а потім і розчарування одне в одному.

Претензії та вимоги вже до дорослої людини з’являються в тому випадку, якщо поява немовляти мала стати гарантом деяких очікувань, які покладали на дитину. У люблячих же сім’ях турбота – явище природне і батьки приймають догляд за новим членом сім’ї як само собою зрозуміле, тому і надалі подяку не потрібно випрошувати.

Я вже багато тобі віддав, і мені шкода, якщо це пройшло повз увагу

Малюк з перших хвилин життя віддає все, що у нього є: погляд, обійми, перші слова, усмішку і т. д. Але батькам потрібно мати сили та бажання, щоб помітити все, що робить для них малюк. Якщо такі важливі дрібниці залишаються без уваги й дорослі впевнені, що достатньо задовольнити тільки базові потреби, то не дивно, що в майбутньому людина не буде відчувати сильної прихильності до своєї сім’ї. Чи варто говорити про те, що і бажання подбати про літніх маму і тата не виникне. У кращому випадку дитина так само буде підтримувати життя батьків, купуючи продукти, ліки та оплачуючи комунальні послуги, але при цьому намагаючись якомога рідше з’являтися в їхньому будинку.

Батьки не завжди стають близькими людьми

Безумовно, батьки відіграють важливу роль в житті кожної людини, але це не означає, що вони єдині люди в усьому світі, на яких можна покластися. На жаль, буває і протилежна ситуація, коли діти стикаються з нерозумінням, відсутністю підтримки, ігноруванням їхніх проблем, а критика з боку батьків б’є болючіше, ніж від незнайомця, і тільки погіршує ситуацію.

Незважаючи на спроби деяких людей шанувати батьків за будь-яку ціну, потрібно тверезо оцінювати ситуацію – якщо ви стикаєтеся зі зневагою, приниженням і у вас не виникає бажання зайвий раз ділитися своїми переживаннями, то це не стосунки між близькими людьми. І не варто жити в полоні ілюзій: якщо вас не підтримували з дитинства, то з великою ймовірністю і далі нічого не зміниться. У цьому випадку нащадок має повне право відмовити в підтримці своїм батькам, через те, що сам не бачив її від них.

А ось якщо людина беззастережно дарувала свою любов дитині, то, коли малюк виросте, він не буде відчувати необхідність платити за щось, а природний прояв турботи стане виразом всіх тих почуттів, які накопичилися за довгі роки.

Існує теорія дружби, згідно з якою діти повинні робити для своїх батьків те ж саме, що і для своїх друзів, тому що дружні стосунки підтримують добровільно. Якщо батьки й дитина не поділяють між собою емоцій, то в цьому випадку не може бути синівських чи дочірніх зобов’язань.

Я не стану тим, ким хотів бути ти

Батьки можуть мати уявлення про ваше майбутнє, але вони ніколи не повинні заважати реалізації ваших власних ідей. Бути дорослим – значить, вибрати свій шлях самостійно, і він може бути схожий на досвід ваших батьків, а може бути зовсім іншим.

Малюк з ранніх років знає, чого він хоче, але якщо постійно робити вибір за нього, то виросте доросла людина, яка буде панічно боятися помилок і залежати від обставин, перекладаючи відповідальність за своє життя на інших людей.

Якщо відмовитися від свого рішення тільки заради того, щоб задовольнити очікування батьків, то це означає прикинутися кимось іншим, ким ви не є. Пожертвувати своїми мріями заради сімейних очікувань – це надійний спосіб породити образу, гнів і біль і прожити з цими почуттями все життя.

Здорові стосунки в родині дозволяють бути самим собою. Якщо це не так, то прийшов час обговорити й встановити межі.

Я не віддам свого часу

Часто бажання проводити з дитиною кожну хвилину виникає тому, що у батьків більше немає ніяких цілей і захоплень в житті. І часом це доходить до того, що в майбутньому від дитини вимагають такої ж зосередженості, яка була на ній.

Однак, якщо говорити про нормальну ситуацію, діти виростають і йдуть у своє життя, а батьки залишаються одне з одним і з власними досягненнями за весь період дорослішання малюка. І проблема батьків, які не хотіли займатися власним життям, в тому, що вже дорослі діти, які хочуть вирватися на свободу, продовжують залишатися «клеєм», без якого все в родині розвалюється.

Нащадок сам у майбутньому вирішить, яку допомогу він буде готовий надати, і більше вимагати немає сенсу. Скільки б не було у людини дітей та онуків, в першу чергу кожен повинен бути готовий подбати про себе сам.

І не можу повернути твій

Образа на нащадка за те, що він не «окупив витрат», виникає в тому випадку, якщо не вдалося реалізуватися там, де хотілося, і здається, що поява малюка «допомогла» розгубити весь свій потенціал і завадила досягти певних висот. Дитина не може повернути час, який батьки не зважилися витратити на себе.

Безумовно, в перші роки малюка майже весь час батьків йде на дитину, але як надалі подружжя розпорядяться своїм життям, залежить тільки від них. Якщо ж з якихось причин роль батьків не принесла задоволення, то люди знаходить винного, який «забрав кращі роки», і з’являється образа, а потім і вимоги компенсувати те, що вони втратили.

Трохи статистики

Згідно з дослідженнями американських соціологів, існує велика різниця між рівнем фінансової підтримки, яку батьки очікують отримати, і тією допомогою, яку діти планують надати: 92% опитаних батьків заявили, що не очікують ніякої фінансової підтримки від своїх дітей на пенсії, тільки 1% розраховують на повне забезпечення, 2% очікують, що їхні діти візьмуть на себе більшу частину витрат, а 5% сказали, що їхні діти будуть надавати підтримку в міру необхідності.

Незважаючи на те що більшість батьків не чекають підтримки, 63% дітей заявили, що планують допомагати фінансово своїм батькам-пенсіонерам. І 61% готові дозволити своїм батькам жити з ними, коли ті перестануть працювати.

Висновок

Найкраще, що можуть зробити батьки для своїх дітей, – дати їм свободу і можливість прожити своє життя. Якщо малюку дозволити вчитися на власних помилках, зважати на його вибір і бажання, підтримувати, допомагати, не нав’язуючи свою думку, то такі діти стануть людьми з природним почуттям вдячності та відповідальності. І якщо при цьому батьки не забували самі про себе, то у них ніколи не виникне відчуття «витраченого життя», а відповідно, і нема за що буде пред’являти претензії.

І не забувайте про те, що дитина копіює поведінку батьків, – в той момент, коли вам буде потрібна допомога, ви зможете подивитися на власне відображення і побачити, якою людиною ви були.

А як ви вважаєте, чи є зобов’язання у дітей перед своїми батьками?