Що варто пам’ятати про вплив батька на дитину: спільні посиденьки перед телевізором користі не несуть! І ось чому …
Скільки в народній творчості є пісень про матір і дитину, скільки існує притч і легенд про особливий зв’язок цих близьких людей!
А який образ батька в фольклорі? Він же уявляється мало не чужою людиною, стороннім спостерігачем. Але його роль у розвитку дитини важко переоцінити.
І сьогодні редакція «Отож» пропонує подумати над тим, який вплив батька на дитину, і чому так часто і цілком заслужено говорять, що мама дає життя, а тато – силу жити. Причому це може стосуватися і синів, і дочок.
Вплив батька
Дивно, проте роль батька в сім’ї залишається нерозкритою темою для різноманітних дослідників. І якщо одні результати здаються цілком логічними й передбачуваними, то інші здатні дивувати.
Доведено, що в повних сім’ях діти краще пристосовані до життя, легше заводять знайомства та адаптуються в соціумі. Однак цей взаємозв’язок працює лише в тих випадках, коли у дитини з батьком довірчі стосунки і батько бере активну участь в житті свого чада.
У сім’ях, де є батько, діти значно рідше закидають навчання, порушують закон, страждають від психологічних проблем, потрапляють у погані компанії та вступають в нездорові стосунки. Зате частіше отримують хорошу роботу.
Слід зазначити, що перераховані вище переваги можливі лише в разі активної батьківської присутності, коли батько витрачає певний мінімум часу на дитину. Причому це проведення часу має бути якісним. Разом сидіти перед телевізором – це не якісне проведення часу.
Перший досвід відносин дитина теж отримує в сім’ї. Якщо мова йде про дівчинку, то саме завдяки батькові у майбутньої жінки формується відчуття, що вона розумна, талановита, красива, улюблена, дивовижна. Це можливо, коли батько пишається, що у нього є дочка, дівчинка.
Якщо ж тато не готовий сприймати цю «іншу» жіночу суть, якщо більше хотів хлопчика, якщо був розчарований і демонстрував це, якщо знецінював або робив дочку мішенню для агресії, то таку прогалину ніяк не заповнити. І вже в дорослому житті ці проблеми дадуть про себе знати.
Якщо говорити про хлопчика, то тут на перший план виходить чоловіча ідентичність. Син хоче бути як тато або не хоче мати з ним нічого спільного. Або пишається татом (а значить, і собою), або соромиться, що не виправдовує надій батька. Хлопчику важливо, щоб батько хвалив не його самого, а схвалював його досягнення.
У нормальних стосунках син спочатку бажає бути схожим на батька. Потім зазначає, що він у чомусь його навіть перевершує. І нарешті приходить до усвідомлення, що він – гідна дитина свого батька.
Згодом те, як батько вів себе в сім’ї, як поводився з дружиною і дітьми, якими цінностями та переконаннями керувався, що робив у критичних ситуаціях – все це стає базовими правилами й для його синів. Чи захочуть вони бути такими ж? Або забажають бути повною протилежністю батька?
Від матері дитина отримує безумовну любов. Вона піклується, живить, заспокоює, оберігає. Батько ж втілює собою захист, але разом із тим спонукає до ризику, вимагає результату, оцінює досягнення і провали, виховує характер.
Якщо на прогулянці мама старанно оберігає малюка навіть від дрібних калюж, щоб малюк не промочив ноги, не забруднив одяг і взуття, і просто не змерз, то з татом можна і по калюжах побігати, і за голубами поганятися, і морозива поїсти. Звичайно, у всіх цих заняттях є трохи ризику, але вони розширюють звичні межі, заохочують до експериментів.
Вплив батька на дітей величезний, причому вже з перших років. І хоча здається, що малюк більше прив’язаний до матері, а за батьком зовсім не нудьгує, насправді це не так. І в міру дорослішання чада хороші стосунки з татом виходять на перший план. Тому вимикатися з виховного процесу ніяк не можна.
На вашу думку, чи корисні ці поради? Чи батько – це важливий порадник для своїх чад? Цікаві ваші думки в коментарях.
