Для тих, кого розлюбив чоловік. Як жити далі?

Коли двоє вирішують прожити разом все життя, їм не спадає на думку, що любов може піти. 

реклама

Але таке теж трапляється – чоловік і дружина стають чужими одне одному. Через що так буває? Про це в анонімному листі жінки до колись коханого чоловіка.

Я ніколи не забуду, як мене вразила твоя краса, коли ми зустрілися. Я не втомлювалася говорити тобі, який ти гарний. І часом тебе це сильно дратувало. Ти був амбітним, і це було заразно. Якщо ти обіцяв щось зробити, завжди дотримував слова.

Loading...

Життя було таким захопливим. Ми любили ходити куди-небудь разом і їздити у відпустку в екзотичні країни. Я відчувала, що ти хочеш і любиш мене. Ми одружилися, і у нас народилися діти. А потім все змінилося. Я зрозуміла, що я більше не головна людина у твоєму житті та ніколи не буду нею.

Ти втратив інтерес до життя, тебе вже ніщо не хвилювало, крім твоїх гаджетів. Спілкування стало одностороннім. Ти перестав задавати питання, а на мої відповідаєш коротко. Ти бурчиш і намагаєшся не дивитися мені в очі. Ночами ми лежимо поруч, не торкаючись одне до одного і не розмовляючи. Я більше не плачу перед сном, тому що знаю, що сльози не приносять користі. Ніхто мене не почує.

Ти до мене не торкався відтоді, як ми зачали другу дитину. А мені потрібно, щоб ти обіймав мене, приносив вранці чай у ліжко і говорив, що цінуєш мене. Мені хочеться ділитися маленькими радощами життя із тим, з ким я збиралася розділити все життя і свій світ. Але тебе дратує, коли я намагаюся організувати відпочинок для всієї родини. Ти хочеш тільки спати.

Я завжди вважала себе сильною, але якщо продовжу в тому ж дусі, зламаюсь. Будь ласка, не дай цьому статися

Ми обоє працюємо повний день і однаково заробляємо. Але ти поводишся зі мною, як з розумово неповноцінною. Коли твій робочий день закінчується, мій триває. На мені прання, покупка продуктів, приготування їжі, домашні завдання, покупка подарунків … Іноді турбот так багато, що я не витримую. Хочеться закричати: «Де чоловік, якого я полюбила?»

Біль відчувається гостріше, коли поруч опиняються закохані пари. Легкий дотик, який красномовніший за слова, або поцілунок у шию пробуджують в мені печаль. Тому що я розумію: ти ніколи не будеш так до мене торкатися і цілувати. Мені дуже не вистачає проявів ніжності. Саме вони повинні були б бути моїм паливом, а не злість, яка приходить на зміну любові.

Друзі згодні, що моя ситуація безнадійна. Я розумію, що теж винна в тому, що сталося. Коли я сказала про це батькам, у відповідь почула: «Мила, він просто занадто багато працює. Будь ласка, не дави на нього ». Я нічого не відповідаю. Я хочу плакати, і від мого серця відколюється ще один шматочок.

Мені страшно, що діти ростуть у світі, де огризаються, а не спілкуються одне з одним, мати несе відповідальність за всю сім’ю, любов нічого не значить. Так не повинно бути ні зараз, ні в майбутньому.

Твоє ставлення до життя протилежне до мого. Я хочу нестримно сміятися, але не пам’ятаю, коли сміявся ти. Я хочу кидатися у твої обійми, коли ти повертаєшся додому, і щоб ти відповів мені тим же. І хочу ділити з тобою обов’язки та відповідальність.

Мені так сумно і шкода тебе. Шкода мене, шкода дітей. Шкода того життя, яке могло б у нас бути. Але я не можу залишатися із тобою навіть заради дітей. Я знаю, це лише продовжить цю агонію.

Я завжди вважала себе сильною, але якщо продовжу в тому ж дусі, зламаюсь. Будь ласка, не дай цьому статися. Давай визнаємо поразку і розлучимося друзями.

Цікава думка? Погоджуєтесь з ними чи ні? Діліться думками та враженнями в коментарях.

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Loading...
Back to top button
error:
Close
Close