Ярлики успішності і НЕ успішності

Ні, не існує, розумієте, ніяких шаблонних критеріїв для людей.

І натяки на лінь, неспроможність, дурість і безталання мене дратують. Це моральні ярлики, що заганяють людей в пастки сорому і провини. З яких вибиратися ще складніше. І мені, мабуть, треба зупинитися, бо гнів мій нескінченний. Але як же мене ось це ось все дратує!

Мене дратує. Зараз полетять помідори. Червоні. Але я скажу. Мене бісить це тотальне розділення людей на діяльних і бездіяльних.

Ці нескінченні ярлики успішності та не успішності. Ці заклики про жопу і диван. Мене дратують! Історії про успішних людей, які наперекір бурям і стріл йшли, повзли, лежали в сторону цілі. Перемогли, обтрусилися і знову побігли. Не вірю.

Ці «мотивуючі» розповіді з дуже виборчою розповіддю — висвітлити, що потрібно промовчати про те, що не в тему. Це завжди напівправдиві історії. Ось прекрасна історія про Коко, наприклад. Виросла в монастирі, велика розумниця, не сиділа і не очікувала, а боролася і дивіться що вийшло. А в інтерв’ю про себе Коко говорить: «Легенда живе довше, ніж правдива історія; реальність така дрібна, і люди завжди будуть віддавати перевагу її прекрасному паразиту, ім’я якому — уява».

Я психолог і бачу багато талановитих, розумних, цікавих людей. Вони пишуть вірші, вишивають картини, малюють портрети, роблять приголомшливі фотографії, печуть торти, захоплюються садівництвом. Але не будують кар’єр.

По-перше, вони не хочуть. Але навіть собі не можуть в цьому зізнатися. Це стидно. А повинно бути стидно. Тому, що у світі змагань, порівнянь і призів, твій талант, і ти цілком оцінюються за рівнем доходу. Решта не береться до уваги.

По-друге. У людей різний емоційний старт. Не матеріальний, а емоційний. Різний і закладений не тільки в дитинстві. Різний баланс енегрії, яка прибула \ вибула. І різний емоційний «залишок» Ті, хто дійсно може вставати й робити давно вже встали та роблять. У них опор більше ніж біль. Внутрішніх або зовнішніх. І обставин і людей, які опинилися поруч. Це не применшує їх заслуг. Але пояснює. І розвінчує міфи про Мюнхаузена.

Бісить навішування ярликів і відповідальності на людей позбавлених внутрішнього ресурсу. Людей енергію яких, жеруть психологічні захисти, що виснажують відносини, нескінченний стрес, як правило, навіть не усвідомлюється. Люди з посттравматичним синдромом, про який вони знати не знають, але живуть з почуттям провини та сорому, за свою якусь там нереалізованість, по якій їх міряють діяльні антилопи.

Мене дратують міркування про силу волі. Немає ніякої сили волі. І ліні ніякої немає. Воля зростає на внутрішніх емоційних ресурсах. І тільки так. Або на шкоду їм.

Мене дратують знайки, умільці, разом з їхніми гаслами.

«А ось я взяла себе в руки!»

Сідайте відмінно. Значить, в руках була сила.

«Я стала працювати з психологом»

Прекрасно, значить були на нього гроші та інформація де знайти професіонала, а не папугу.

«Мені попалася стаття, і я змінила своє життя»

Вам пощастило, зерно впало в підготовлений ґрунт.

Я можу наводити нескінченні приклади. Тому, що немає, не існує, розумієте, ніяких шаблонних критеріїв для людей. І натяки на лінь, неспроможність, дурість і безталання мене дратують. Це моральні ярлики, які заганяють людей в пастки сорому і провини. З яких вибиратися ще складніше.

І мені, мабуть, треба зупинитися, бо гнів мій нескінченний. Але як же мене ось це ось все дратує!

Цікаві думки? Погоджуєтесь з ними чи ні? Діліться думками та враженнями в коментарях.