Діти також люди: 15 фраз, які ми часто чули від батьків, але не станемо повторювати своїм дітям

Наші батьки, безумовно, любили нас і бажали нам добра. Але іноді їх виховні процеси залишали глибокий слід у душі, який навіть через багато років продовжує впливати на наше життя.

Нешкідливі, на перший погляд, фрази на кшталт «Слухай дорослих», «Ти ж дівчинка» та інші могли сильно вплинути на нас або навіть нашкодити. Тому їх не хочеться повторювати своїм дітям.

Ми в “Отож” згадали історії з дитинства, які досі не дають нам спокою. Серед дописів користувачів мережі теж знайшлося кілька жалісливих сповідей.

«Поверну тебе назад у пологовий будинок»

Якщо я погано себе поводила, то мама казала: «Я тебе ось тому дядечкові віддам» або «Поверну тебе назад у пологовий будинок». А одного разу вона дійсно кудись зателефонувала і сказала, що хоче мене повернути. Я дуже злякалася, просила маму перестати. Вона залишилася задоволеною, а я досі згадую це з жахом. Відтоді я переконана в тому, що, якщо не буду хорошою, мене позбудуться, не будуть любити. Через це я вступала в токсичні стосунки та дозволяла зневажати себе.

«Ти повинна бути кращою за всіх»

Коли я приносила додому погану оцінку і виправдовувалася тим, що тема була складною і весь клас отримав погані оцінки, мама говорила: «Мене не хвилює весь клас, ти повинна бути кращою за всіх». І ця коронна фраза: «А якщо всі з даху стрибнуть, ти теж стрибнеш?» В результаті я стала перфекціоністкою до мозку кісток, і це заважає мені отримувати задоволення від життя.

«Підростеш – зрозумієш»

На мої численні «чому» мама зазвичай відповідала коротко: «Підростеш – зрозумієш». Ще говорила: «Ось доживеш до моїх років, тоді й поговоримо». Це дуже засмучувало мене, і, врешті-решт, погубило мою цікавість. Я постійно брав приклад із дорослих хлопців, хотів з ними дружити, заслужити їхню довіру. У підлітковому віці зв’язався з поганою компанією, почав пити, курити. Просто дуже хотілося скоріше подорослішати. Щоб мене нарешті помітили, почули, щоб мати право на свою думку.

«Я не знала, що це таємниця»

Подобалася мені в 5-му класі одна дівчинка. Сильно, але не взаємно. Мама помітила, що ходжу сумний, попросила розповісти, що сталося. Я відмовлявся. Все-таки дитяча закоханість – дуже інтимна річ. Але здався і розповів свою таємницю. Увечері повертаюся додому і чую на кухні жіночі голоси, сміх. До мами прийшли подруги, і вони щось жваво обговорювали на той момент. І тут я розумію, що мова йде про мене і мою «нещасну любов». Всі сміються, потім помічають мене. Я відразу мамі кажу: «Як так? Ти ж обіцяла не казати». А вона: «Ну, що такого? Не знала, що це така вже таємниця». Відтоді нічого їй більше не розповідав, вона ображалася страшенно. А я досі все пам’ятаю.

«Краще я сама»

Якщо я щось намагалася зробити, допомогти мамі, то вона говорила: «Ой, дай-но, я краще сама, а то у тебе руки криві». А коли я стала підлітком, вона почала всім скаржитися, що я у неї несамостійна, вдома не прибираю, навіть яєчню не можу собі посмажити. А як я повинна була щось робити, якщо мені нічого не довіряли? Навіть коли у мене дитина з’явилася, мама мені дзвонила і “на пальцях” пояснювала, що робити, а то я ж дурненька, не розберуся. Мій син ще маленький, але я намагаюся підтримувати його ініціативність. Нехай після нього буде брудно або щось не вийде, але він же старається.

«Дівчаток ображати не можна»

Коли мені було років 8, я сильно сподобався своїй однокласниці. А вона не змогла вигадати нічого кращого, ніж висловлювати свою симпатію через насильство: то рюкзак мені порве, то по голові підручником вдарить. Я терпів. Тому що батьки завжди говорили, що дівчаток ображати не можна. Тільки ось мій дитячий мозок зрозумів ці слова так: ти не маєш права захищати себе, якщо тебе ображає дівчинка. Але якось я не витримав і сильно штовхнув її. Природно, вона поскаржилася вчительці, а та змусила мене вибачатися перед усім класом, вдома теж влетіло. Зараз, коли на мене накричить якась жінка, я гублюся. Не знаю, як вчинити, і це мене дико дратує.

«Чоловіки не плачуть»

«Ну ти й плаксій», «Чоловіки не плачуть», «Знову нюні розпустив, зараз же витри!» – напевно, багатьом хлопчикам говорили це. Я ніколи не чув від свого батька слів любові, та це й добре, мені потрібно було, щоб він мене хоч раз пошкодував, обійняв, хотілося відчути, що йому не все одно. Дружину зачіпає, що я досі так і не навчився виявляти емоції, відповідати на її ніжність, бути щирим. І так, я не плакав над «Хатіко», хоча дуже хотілося. Просто не міг.

«Це всього лише іграшка»

У мене була улюблена іграшка – іграшковий телефон. Він був для мене особливо важливим, через те, що мені його не просто подарували: я його заслужила. Це моя нагорода, мені його вручали під оплески перед усіма дітьми. Одного разу моєї іграшки я не знайшла на її місці. Мама сказала: «Тітка Таня з сином приходили. Данилко в нього вчепився і кричав, ну, я і віддала». У мені було стільки образи та обурення, що батьки дуже здивувалися. «Це всього лише іграшка, не варто так засмучуватися. Знайшла через що кричати», – ось і вся відповідь на мою гнівну тираду. Моїй доньці всього 1 рік і 9 місяців, але я вже привчаю її не брати без дозволу чужі речі. І її іграшки нікому не віддам. Ми ж не можемо знати, як сильно дорога дитині будь-яка річ.

«Я стільки для тебе зробила, а ти …»

Моя бабуся завжди підтримувала мене і в дитинстві, і під час студентства: допомагала з уроками, давала корисні поради, надсилала гроші, хоч я про це ніколи не просила. А потім, якщо я щось робила не так, говорила: «Я стільки в тебе вклала, стільки для тебе зробила». Мені завжди було дуже соромно і ніяково через свої «неправильні» вчинки. А пізніше, коли я стала вже дорослою, я стала злитися та ображатися на ці слова. Тому з дитинства у мене 2 комплекси: я весь час намагаюся бути серед найкращих і, якщо щось не виходить, дуже переживаю; я вкрай рідко прошу у когось допомоги, навіть якщо дуже потребую, просто, щоб нікому не бути винною.

«Дивись не завагітній»

Мої батьки постійно з усмішкою розповідали всім, що їх дочка так і не навчилася ловити м’яч. Мене це дратувало, але відповідати на це я навчилася тільки років у 20. А що ви робили для того, щоб я навчилася ловити цей дурнуватий м’яч? Мене не просто не намагалися розвивати, мене навіть не пускали на вулицю. Говорили, мовляв, бояться, що раптом впаду і зламаю що-небудь, краще книжки читати. Мені не можна було ходити в басейн, на заняття в гуртках. Коли стала старшою, контроль посилили, щоб «часом не завагітніла» (так-так, саме так і говорили). Дуже багато років минуло, але дитячі образи так і мучать мене досі. Мої діти з мене сміються, мовляв, мати вміє тільки працювати та книжки читати.

«Ми тобі зараз це купимо, але це ніби на день народження»

Мій день народження особливо ніколи не святкували. Зберуться родичі та друзі батьків, посидять і розійдуться. А дарували мені щось дуже важливе і потрібне зі словами: «Ми тобі зараз це купимо, але це ніби на день народження». Блін, невже не можна було хоч раз зробити сюрприз, подарувати якусь найпростішу дрібничку? До того ж, народився я влітку, тому навіть в школі не вітали. Я так і не навчився радіти цьому дню, не відчуваю цього свята.

«Ти ж дівчинка!»

Коли мій старший брат ганяв на велосипеді, грався у хованки та бігав купатись на річку, я носила добре випрасувану сукню, акуратні коси (щоранку до сліз терпіла, поки їх заплітали) і з заздрістю спостерігала за хлопцями. Якщо я хотіла погратися з ними, то мама зупиняла мене зі словами: «Ти ж дівчинка!» – і заводила додому. Як же мені було прикро і сумно: я теж хотіла веселитися і розбивати коліна. Не дивно, що років у 13 я коротко підстриглася, носила тільки кеди та подерті джинси. Зараз розумію, що це був мій протест. Я і своїй доці не буду прищеплювати ці жахливі стереотипи.

«Яка велика різниця між моєю дочкою і Настею»

У мене є двоюрідна сестра Настя. Було їй на той момент близько 18, а мені близько 9. Їй випав шанс поїхати в Німеччину і вступити там до університету, до того ж, на неї там чекав хлопець. Звичайно, вона посилено готувалася до іспитів. І якось тато при мені сказав: «Ви подивіться, яка велика різниця, який контраст між моєю дочкою і Настею! Настя така серйозна». Його слова здалися мені несправедливими. Сьогодні я часто порівнюю себе з іншими, практично в кожному знайомому я шукаю те, через що йому можна було б позаздрити та через що він міг би позаздрити мені.

«Ти товста, але хто-небудь пошкодує тебе та одружиться»

Мама з раннього дитинства повторювала мені, що я товста, говорила мені: «Ну так, ти товста. Такою вже народилася. Нічого, хтось пошкодує тебе й одружиться». Знаєте, що найприкріше? Я ніколи не була дійсно товстою. Так, була не худенькою, але з нормальною фігурою, з талією. Однак через маму я виросла закомплексованою і невпевненою в собі, і скільки б я не займалася фітнесом і не сиділа на дієтах, я продовжувала почувати себе жахливо. Коли мною цікавилися чоловіки, я думала, що вони просто мене жаліють. Я так думала, навіть коли вийшла заміж. Тільки через роки я змогла повірити, що чоловік дійсно мене любить і що я красива жінка.

«Дорослих потрібно поважати та слухати»

Мама завжди говорила, що дорослих потрібно поважати та слухати. Я досі боюся говорити з малознайомими людьми на «ти», навіть якщо вони просять, тому що ця установка сидить дуже глибоко. Але найстрашніше те, що одного разу, коли мені було 6 років, поруч зі мною зупинилася машина. Незнайомий дядько сказав, що мені потрібно їхати з ним, мовляв, його попросила привезти до неї моя мама. А якщо я його не послухаю, то вона мене покарає. Я вже була готова сісти в машину, але наш сусід побачив це і відігнав геть цього чоловіка. Якби не сусід, можливо, мене б не було, а все тому, що мене вчили: дорослі – це завжди беззаперечний авторитет. Своєму синові я постараюся пояснити, що дорослі теж бувають поганими та навіть дурними, тому їх не завжди потрібно слухати.

Не дарма психологи кажуть, що всі образи родом з дитинства. А які фрази своїх батьків ви не стали б повторювати дітям?

Всі ілюстрації та фото взяті із відкритих джерел інтернету

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close