Чому діти не роблять нічого на зло, або Шість порад від педагога-психолога для батьків

Виховання дітей раннього віку – справжнє випробування для батьків, особливо, якщо це перший досвід. 

Проблема ще й у тому, що результати помилок можуть проявитися через багато років. А значить, виховний процес вже неможливо буде скорегувати.

Виховання дітей раннього віку

Багато людей влучно зауважують, що маленька дитина схожа на інопланетянина, який не дуже-то цікавиться всім, що відбувається навколо. При цьому батьки змушені навчитися розуміти його мову і дізнаватися про його потреби.

Перші три роки, коли чадо не здатне бути самостійним, особливо важкі. Причому потрібно пам’ятати, що малюк нічого не робить на зло батькам, а тому його плач, крики та капризи небезпідставні. У зв’язку з цим батькам варто звернути увагу на 6 порад Людмили Петрановської, які допоможуть полегшити життя.

1. Не бійся крику малюка

І крик, і посмішка – механізми виживання дитини. Без допомоги дорослих новонароджений приречений, адже не може сам пересуватися, не здатний знаходити їжу або притулок. Тому, якщо доросла людина, яка буде піклуватися і захищати, поруч – все в порядку. Якщо дорослого поруч немає – малюку тривожно. Адже без допомоги вижити він не здатний.

А тому включається єдиний механізм, щоб дорослого покликати – крик. Дитина кричить і волає не через те, що бажає потріпати батькам нерви. Просто так малюк бореться за своє життя. Кличе тих, без кого вижити йому неможливо.

Що стосується посмішки, то це своєрідна винагорода за батьківську самовідданість. І якщо мама з татом все робили правильно, то вже на другому місяці у них є шанс побачити на обличчі немовляти посмішку. Момент ейфорії, яким молоді батьки точно захочуть поділитися з близькими.

2. Не відлучай від рук через силу

Недарма перші три місяці життя малюка називають четвертим триместром вагітності. І хоча дитина вже не в животі, її потрібно доносити, причому в прямому сенсі цього слова. Тому слід ігнорувати помилкову думку, що новонародженого не можна часто брати на руки. Доходить до того, що молода мама страждає, слухаючи крик своєї дитини, але не бере на руки, адже так вчили бабусі, мовляв, «не можна привчати до рук» і «дитина так маніпулює». На ділі ж ця практика призводить до плачевних наслідків. І, не докричавшись, доведений до відчаю малюк і правда засне від втоми. Але переконання, що все марно, а він приречений, завжди буде його переслідувати.

Зате малюки, яких досить часто брали на руки, вже до двох років стають більш незалежними, ніж їх однолітки, яких боялися «розпестити». Останні, навпаки, стають більш примхливими та вимогливими до уваги дорослих.

Складається враження, що, не задовільнивши свою потребу в доношуванні, вони отримали хронічний голод прихильності, але, скільки б уваги не отримували в більш пізньому віці, вони вже не можуть насититися.

3. Не примушуй йти на руки до незнайомців

Якщо на шостому місяці життя малюку все одно, хто бере його на руки, то вже у рік він починає цуратися чужинців. Він уже може зберігати в голові зорові образи, а тому знає, де мама з татом, а де незнайома людина. У підсумку він “створює” коло осіб, до яких є певний кредит довіри, поряд із якими він у безпеці.

Намагаючись догодити балакучій сусідці або добрій знайомій, батьки нещадно ламають цю дитячу установку. Вони лають малюка, висміюють, змушують бути ввічливим. Для малюка це великий удар. Але якщо дитина проведе в новій компанії трохи часу, і новий знайомий буде поводитися правильно, то і загрозу дитя перестане бачити.

4. Показуй, що дитина може розраховувати на тебе

Хоча малюк стає самостійним і може вільно пересуватися, все та ж давня програма виживання підказує йому, що далеко від знайомого дорослого йти не можна. І якщо він загубиться, то відразу ж активується програма виживання – він почне плакати та кричати, доки за ним не повернуться. Такий собі звуковий маяк, щоб близькі люди змогли його швидше знайти.

Також дитина починає наслідувати дії дорослих. Проявляється це в ходьбі, манері говорити, взаємодії з навколишнім світом. А на те, наскільки малюк готовий слухати близьких, впливають не погрози та нотації, а якість прихильності. І чим більше нащадок переконаний, що може розраховувати на конкретну людину, тим менше він схильний до впливу інших людей.

5. Правильно сперечайся

До трьох років малюк стає особливо примхливим, ускладнюючи життя своїм мамам і татам. Між дитям і його батьками виникають розбіжності. Стаючи більш самостійним, нащадок думає, що може все. Але батьки, знаючи про наслідки, не дають йому робити все, що він хоче, обмежують його.Тут краще за все вміло сперечатися і попутно вчити дитину відстоювати свою думку. Але багато хто вирішує йти легшим шляхом – карати та залякувати. Звичайно, фраза «віддам тебе он тому дядькові» налякає малюка, активує його програму виживання. Але чого навчить його ця ситуація? Чи буде він вірити батькам, як раніше, після таких слів?

6. Більше втішай

Коли нащадок стикається з черговою маленькою невдачею, коли він лякається або відчуває біль, він йде до батьків – притискається, лізе на руки. Це допомагає малюкові заспокоїтися, пережити проблему. Він більш вразливий, він поки що не вміє боротися зі стресом. І допомога близької людини для нього – справжній дар. Але іноді, замість того, щоб заспокоїти й втішити, дорослий соромить, лає або навіть погрожує. В результаті дитя відчуває сильний стрес і розуміє, що може розраховувати тільки на себе. Малюку важко впоратися, він поки що не готовий, тому такий досвід травмує його психіку, що точно лишиться травмою в майбутньому.


Будь для малюка тим, хто завжди може та обійняти, і втішити, і прийняти його почуття. Нехай вчиться, боїться, протестує, робить дурниці. Світ недосконалий, але за допомогою батьків дитина навчиться приймати дійсність такою, яка вона є.

На вашу думку, чи корисні ці поради? Діліться думками та враженнями в коментарях.

Всі ілюстрації та фото взяті із відкритих джерел інтернету

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close