«Розлучаються, тому що стали одружуватися з любові»: психолог пояснює, чому діти ростуть без батьків

Чи багато твоїх знайомих щасливі в шлюбі? Більшість пар, які я знаю, живуть в шлюбі тільки тому, що бояться самотності. Також є багато знайомих, які розбіглися після року-двох спільного життя.

Чому так відбувається? Як побудувати здорові стосунки? Як зберегти шлюб, якщо любиш чоловіка? На всі ці животрепетні питання знайде відповіді психолог-практик зі стажем в 35 років Михайло Лабковський.

Почнемо з самого початку. Як вважаєте, яке майбутнє у шлюбу, як інституту?

Це не питання на кшталт “як я вважаю”, а питання в тому, що відбувається. Ми бачимо, що більше ніж 50% сімей розпадається. 54% дітей живуть без одного з батьків, як правило – без батька.

Це говорить про те, що в тому вигляді, в якому шлюб був задуманий, він розвалюється. Не дуже швидко, але через кілька десятиліть  шлюб буде іншим.

На сьогодні у Європі, наприклад, намагаються у шлюб не вступати. Тому що там дуже жорсткі закони при розлученні. У Франції, якщо жінка була одружена 10 років і не працювала, то і після розлучення чоловік повинен її довічно утримувати. Не аліменти якісь жалюгідні виплачувати, а підтримувати той рівень життя, який був у шлюбі.

Всі це розуміють і намагаються зайвих рухів не робити. І вважають, що краще жити у так званому “цивільному” шлюбі, щоб не мати юридичних наслідків.

Тобто в майбутньому люди перестануть розписуватися, а будуть просто об’єднуватися?

Тут справа не тільки в цьому. У багатьох країнах жінок значно більше, ніж чоловіків. І це проблема.

Ісламські держави її вирішили – там є багатоженство. І на відміну від решти світу, в якій-небудь ісламській країні, якщо жінка не вийде заміж, у неї ніколи не буде сексу взагалі. Вона все життя буде виховувати племінників і опікати старих батьків, поки вони не помруть. Зрозуміло, що за таких умов захочеться бути і п’ятою дружиною. Але європейській частині світу це нецікаво, тому що тут інші умови.

Взагалі, якщо подивитися на історію людства, то легко побачити, що моногамний шлюб – це рідкість. Умовно кажучи, з 1000 варіантів шлюбу при матріархаті, патріархаті, первіснообщинному ладі та в усі наступні періоди – моногамних було штук 5. Решта – всі полігамні. Моногамний шлюб, хоч і затримався на кілька тисяч років, але дає тріщину. Він завжди давав тріщину.

 Але чому так багато розлучень саме зараз?

Все просто: розлучаються через те, що стали одружуватися з любові.

Треба розуміти, що шлюб – це релігійно-державний інститут, який до любові ніколи не мав ніякого відношення. Якби сучасні пари одружувалися з тих причин, з яких утворився шлюб від початку: для збільшення громади, спільного ведення господарства, продовження роду – не було б стільки розлучень. Раніше в родині ніхто ніяких почуттів одне від одного не очікував, а тепер, в першу чергу, люди орієнтуються на почуття.

І тут виникає цікавий момент.

Запорука вічного кохання – це стабільна психіка. А людей зі стабільною психікою мало, тому і розлучень багато.

Виходить, якщо жінка тричі встигла вийти заміж, то це означає, що у неї нестабільна психіка?

Звичайно. Різниця лише в тому, що одних жінок беруть заміж, а інших не беруть. От і все.

А кого беруть заміж, а кого ні?

Ось це – питання для цілої лекції. Але якщо коротко – краще бути самою собою, ні під кого не підлаштовуватися. Тоді у жінки більше шансів вийти заміж.

А що взагалі означає стабільна психіка? Як виглядає ця загадкова людина зі стабільною психікою?

Все просто. У людини зі стабільною психікою настрій і ставлення до життя не змінюється. Якщо сьогодні “люблю”, а завтра “не люблю”, або вранці “хочу розлучитися з чоловіком, тому що набрид і я розчарувалася в ньому”, а після обіду “обожнюю його” – це говорить про емоційну нестабільність.

У багатьох сім’ях після народження дитини про стабільність психіки й мова не йде: звичний ритм життя руйнується, всі в розгубленості. Чи є якийсь рецепт збереження родини в цей період?

Так, періоди бувають різні й всяке буває. Буває, що у матері – післяпологова депресія, а батько, як виявилося, не готовий до дитини або вони обидва не готові до інших – дорослих стосунків.

Рецепт такий: якщо ви людину любите, але страждаєте через внутрішні конфлікти, вам треба йти до психолога. А якщо не любите, розлучайтеся.

Але в кожній родині буває важкий період, коли за образами та труднощами можна цю любов і не розгледіти. Наприклад, після народження дитини стосунки зіпсувалися, а потім дитина підросла, і все знову стало на свої місця. І якщо у важкий період люди зопалу розійдуться, чи не буде це помилкою?

Зазвичай так не буває. Якщо стосунки псуються, то вони псуються. І дитина, що підросла, їх вже не змінить.

Любов або є, або її немає. Ви або відчуваєте до людини хоч що-небудь, або нічого не відчуваєте. Якщо відчуваєте, якщо є потреба зберегти сім’ю, навіть не стільки сім’ю, скільки любов, то заради цього варто щось робити.

А якщо вже не відчуваєте нічого, крім роздратування, то немає сенсу залишатися поруч.

Багато пар люблять одне одного, але не можуть домовитися. Деякі люди пояснюють це тим, що “чоловіки – з Марса, жінки – з Венери”, тобто ми просто не можемо зрозуміти один одного, тому що мислимо по-різному.

Так, ми різні. Але треба мати на увазі, що біологічно, за своєю природою, люди “заточені” на те, щоб жити в парі, в сім’ї. Різницю в психології чоловіків і жінок природа врахувала.

І якщо люди один одного не розуміють, це не жіночий і чоловічий рівень нерозуміння. Це особистісний рівень нерозуміння.

Якщо партнери не можуть домовитися, значить він – не чоловік для неї, а вона – не жінка для нього. Шукайте того, з ким домовлятися можете.

Досить радикальні заходи для толерантних людей. Я помітила, що у своїх інтерв’ю Ви часто говорите, що терпіти не треба. Мовляв, один раз вибачте помилку, а вдруге – просто йдіть. Чи не занадто мало шансів даєте? А раптом людина виправиться?

Я вважаю, що прощати взагалі нікого не треба. Ми не в театрі, щоб робити драматичні жести. Йдеться про те, чи влаштовує вас це чи не влаштовує. Якщо не влаштовує, треба йти. Якщо влаштовує, радий за вас.

Як розлучення впливає на дитину? Люди, що намагаються зберегти сім’ю заради дітей, роблять добру справу?

Зберігати сім’ю заради дітей не треба. Інакше ти стаєш заручником у дітей, і вішаєш на них додаткову відповідальність, яка їх не стосується.

Для дитини розлучення – це травма. Але це звична травма. У сучасному суспільстві більше ніж 50% дітей так живуть. Зрештою, саме народження для дитини – теж травма. І якось люди з цим можуть впоратися.

Чи можна вберегти дитину від тих помилок у стосунках, які зробили батьки? Якось навчити її так не робити?

Спеціально цьому не можна навчити. Діти сприймають приклад батьків і його повторюють.

І виходить замкнене коло. Подорослішавши, людина неусвідомлено почне відтворювати неправильну модель поведінки батьків. Що робити?

Треба йти до психолога. Інших способів немає. Сама розірвати це коло людина, як правило, не може.

А що робити мамам, які народжують дитину для себе? Або розлучаються і живуть одні? Чи можуть вони бути щасливі та зробити щасливими своїх дітей?

Наявність “сімейного комплекту” і щастя – ніяк не пов’язані. Будь-яка мама, яка виховує дитину одна, може бути щаслива. І навпаки. Є ситуації, коли мамі важче з татом, ніж без нього. Сама механічна наявність в сім’ї батька або матері ні про що не говорить.

Ви торкнулися важливої ​​теми. У нас у країні багато сімей, коли тато формально є, але фактично – він на роботі й дітям уваги не приділяє взагалі. Що робити?

Про це писав ще покійний лікар Спок: вийшовши з пологового будинку, мама повинна покласти дитину батькові на руки та піти робити собі зачіску. Я думаю, що він все ж жартував, але в кожному жарті є частка жарту.

Річ у тому, що треба з народження долучати тата до догляду за дитиною: гуляти, купати, міняти підгузки, вставати вночі. Тому що чим більше ви будете залишати дитину батькові, тим більше тато буде відчувати потребу в спілкуванні з нею. Але більшість мамів цього не роблять, а беруть дитину на себе. В результаті батьки не спілкуються з дітьми доти, поки ті не виростуть. Це проблема.

А де тут татова відповідальність? Виходить, мамі треба так тата організувати, щоб він включився?

Так, треба. Тому що у тата, як правило, немає материнських інстинктів. Татусеві інстинкти треба включати.

Тепер багато суперечок про роль тата і мами у вихованні дітей. Дехто каже, що батьки – повністю взаємозамінні. Чи так це?

Всім новонародженим мама потрібна більше. А потім – потрібна модель стосунків у сім’ї та почуття захищеності. І тато відіграє свою важливу роль в цій історії.

Підемо далі. Припустимо, що все склалося: діти, сім’я, будинок, все добре. 10 років добре, 15 – добре. Сварок немає, проблем немає, але і … сексу немає. Пристрасть згасла, партнери занадто звикли, перестали відчувати одне до одного сексуальний потяг. Це – варіант норми?

І ми знову повертаємося до питання стабільності психіки. Коли у вас стабільна психіка, вам подобається одне і те ж протягом усього життя. Звикання при наявності стабільної психіки є плюсом, а не мінусом.

А коли вона у вас нестабільна, ви поступово втрачаєте інтерес до тіла партнера у подружжі: набридає, хочеться нових відчуттів.

Проблеми в сексі – лише один із проявів найглибших системних проблем. Насправді, мова йде тут про довіру, про те, наскільки близькі стосунки в парі й про багато іншого.

А повертати стабільність психіки потрібно у психолога. Ми вже не один раз торкнулися цього. Давайте тоді з’ясуємо, в чому полягає роль психолога? Я правильно розумію, що він може дати те, що ми не отримали в дитинстві та виправити ті моделі поведінки, які в нас сформовані “з пошкодженням”?

Зазвичай так. Всі проблеми дорослого – наслідок дитячих проблем. До 5-6 років формується психіка дитини. І якщо є проблеми, це можна виправити.

Поділяєш ти думка психолога про сімейні стосунки та інститут шлюбу в наші дні? Дуже цікаво дізнатися твої думки й порівняти їх з відповідями інших читачів.

Всі ілюстрації та фото взяті із відкритих джерел інтернету

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close