Психогенетик розкриває причини зради. І все зовсім не так, як ми думаємо

У цій статті ви знайдете для себе все, що потрібно знати про таке неприємне явище, як зрада. 

Але попереджений – значить, озброєний, і ми сподіваємося, що цей текст змусить вас поглянути на ситуацію зовсім з іншої сторони.

Ми в “Отож” хочемо вірити, що ви ніколи не опинитеся в такому положенні. Але якщо дана тема знайома вам не з чуток, то наша стаття допоможе вам впоратися з проблемою якомога швидше.

Ліки проти ревнощів, або хто винен в зраді

Джерело ревнощів – низька самооцінка. І все те ж прагнення порівнювати себе з іншими, оцінювати, виставляти оцінки.

І все ж для порядку нумо розберемося, як вони співвідносяться – ревнощі й низька самооцінка. Якщо я в собі впевнений, переконаний, що гідний любові, – що змусить мене засумніватися у вірності партнера? Що наведе мене на дивну думку, ніби хтось кращий за мене? Та ніщо. А якщо я в собі сумніваюся? Якщо, дивлячись на навколишніх, я розумію, наскільки багато з них привабливіші за мене? На які підозри наведе мене будь-яке запізнення моєї половинки?

Ну-с, а тепер про головне: якщо, не доведи Господи, трапилася зрада – хто в ній винен? Дружина, що пішла «наліво»? Чоловік, який загуляв? Або та сама постраждала сторона, яка по сторонах не дивилася, була вірна, як Пенелопа, і тепер плаче в подушку? Як не сумно, винна саме постраждала сторона.

Резони тут різні. По-перше, все та ж самооцінка. Не віриш у свою привабливість – привіт, будь ти хоч Ален Делон, хоч Мерилін Монро, тобі зрадять. З тим, хто трохи красивіший від мавпи, але ні секунди в собі не сумнівається.

Властива багатьом переконаність, що всі, в тому числі й найдорожча половина, в будь-який момент готові не встояти, сама собою штовхає на зраду. У моїй практиці було чимало випадків, коли зовсім не схильні до «загулів» люди, самі собі дивуючись, починали крутити романи на стороні. Все ставало на свої місця на перших же хвилинах розмови з їхніми чоловіками або дружинами: ті зізнавалися, що в глибині душі в вірність не вірять і чекають зради.Так ось, цими очікуваннями вони зраду по-справжньому провокують!

Іноді на підсвідомому рівні – я маю на увазі підсвідомий рівень їх партнерів. А іноді й на цілком свідомому! «Вже краще грішним бути, ніж грішним вважатися», – написав колись класик англійської літератури. І важко з ним не погодитися. Якщо тебе в чомусь постійно підозрюють, якщо перевіряють кишені, влаштовують допити з пристрастю – тут і озвіріти недовго. Не дивно, що хтось, втомлений від вічних безпідставних закидів, вже на зло відправиться робити те, в чому його стільки звинувачували, – просто з почуття самозбереження. Вже відповідати – так за щось реальне!

Чималу роль в цій історії грають і характерні для нашої країни «перелицьовані» сімейні ролі. Що повинна, за звичаєм, робити «правильна» дружина? Ставити чоловіка на місце. Адже йому тільки волю дай – все проп’є, загуляє, кине. І помре під парканом. А значить, для його ж користі, а також для блага сім’ї чоловіка слід загнати під каблук, нехай сидить і не рипається. Оскільки цей алгоритм знають обидва – і чоловік, і дружина, – вони розігрують п’єсу, як по нотах. І всім все здається правильним. Тільки ось залишатися чоловіком він в цій ситуації не здатний. Сама природа противиться. І щоб все-таки не втратити себе як чоловіка, йде «наліво» – знаходить даму, з якою може відчути себе саме чоловіком, а не підкаблучником.

Жінці теж доводиться несолодко, адже всю свою жіночність слід задушити, щоб таким чином будувати сімейні стосунки. І якщо в ній залишається хоч крапля пам’яті про справжнє жіноче призначення, вона неодмінно знайде чоловіка, поруч з яким хоч на одну ніч зможе відчути себе саме жінкою, а не гібридом поліцая з тягловим конем. А ви ще питаєте, звідки беруться зради…

Так, все це спадщина «проклятого минулого». Знову і знову ми втикаємося в цей бар’єр: така наша історія, у кількох поколінь були геть заблоковані чоловічі-жіночі ролі, реалізовувати себе як чоловіка і жінку було непристойно, соромно, заборонено. Пояснень скільки завгодно. Тільки нам від цього не легше: ніхто за нас проблему не вирішить. Значить, доведеться відмовитися від приємної ідеї шукати винних і пред’являти їм рахунки. Вибиратися треба самостійно. Або терпіти, миритися, готуватися до зрад.

Ціна зради

У суспільній свідомості зрада – завжди гріх, завжди злочин. І вже тим більше, вона така в очах обманутого. Але ми з вами, що тільки що проаналізували коріння зради, хіба можемо поставитися до неї настільки однозначно? Думаю, ні, адже виходить, що часом саме зради рятують шлюб. Так, якщо люди не вирішують свої внутрішні проблеми, якщо з якихось причин вони не бажають змінюватися, але дуже дорожать своїм союзом, зради виявляються тим самим клапаном, через який можна «випустити пару», не ризикуючи стосунками.

Поганий вихід, що й казати. І все ж вихід. Власне, так в глибині душі думає багато хто, і це зрозуміло. Я не священик, нікого засуджувати не маю права, та й не бажаю. Але ось що я вам скажу як психолог. Зрада (навіть в ім’я збереження сім’ї) страшна тим, що порушує внутрішню цілісність людини. Як би хтось себе не виправдовував, яким би монстром не був його партнер по шлюбу, людина, зраджуючи, ступає на вкрай хитку опору. Зрадник живе подвійним життям, яке змушений приховувати. Це тяжко на звичайному побутовому рівні: завжди є ризик «засвітитися» – телефонна розмова, СМС, випадково виявлена ​​вашою половинкою, якийсь чек, якась записка, слід помади й т. д. Загалом, доводиться крутитися, ховатися, вигадувати виправдання про всяк випадок.

Але навіть не це найстрашніше. Від самого себе не сховаєшся – ось що особливо погано. Внутрішнє відчуття скоєної зради починає руйнувати душу і рано чи пізно призводить до краху. Починаються депресії, падає інтерес до життя, втрачається його сенс. Ось і висновок: зрада завжди дорого обходиться. Настільки дорого, що куди дешевше – у всіх сенсах – все ж розв’язати проблеми, які змушують вас шукати розради на стороні, ніж йти цим шляхом.

Що робити, коли вам зрадили

Ну і нарешті, що робити, якщо ви натрапляти на факт зради? Сталося найгірше: вам зрадили. Це не підозри, не сумніви – факт. У всій своїй повноті. У неприкритому жаху. Все доведено. Що робити?

Як ви розумієте, за роки психологічної практики я не раз, не два і навіть не десять вислуховував розповіді ошуканих чоловіків і дружин. Їм було дуже тяжко, часом нестерпно. І все ж якийсь час потому більшість з них були вдячні своїм половинкам за цей урок. Таке відбувалося, коли людина сприймала зраду як привід задуматися про себе, глобально переоцінити свої установки, змінитися. Пройшовши цей шлях, вони ставали настільки повноцінними, що щиро раділи тій страшній ситуації, яка штовхнула їх до змін. Це позитивна сторона, і вона є завжди.

Але залишається питання: прощати чи не прощати? Всім і завжди в цьому випадку я раджу одне: тверезо оцініть свої сили. Подумайте, чи зумієте ви надалі ніколи, навіть в думках, не повертатися до цього епізоду. Забути, стерти з пам’яті. Якщо таке можливо, якщо ви твердо впевнені, що ця історія ніколи не спливе, не встане між вами та партнером, – відмінно, шлюб можна зберегти. Якщо ж такої впевненості немає – треба розлучатися. Спільне життя все одно неможливе: ви винищите одне одного.

Коли НЕ ТРЕБА зберігати шлюб

  • Перш за все, не можна це робити «заради дитини». Улюблений наш мотив! Нічого гіршого для сина чи доньки ви не можете придумати, окрім як змусити його жити в такій сім’ї. Навіть якщо мама з татом всіма силами намагаються зобразити взаємну любов, дитина зчитує справжнє їхнє ставлення один до одного і потрапляє в справжнісіньку психологічну пастку: люблячі батьки насправді один одного ненавидять, їм погано і важко – ось це і є сім’я.Чи треба пояснювати, з якими труднощами доведеться такій дитині зіткнутися, коли прийде пора самій будувати стосунки.
  • Нерідко шлюб зберігають зі страху – щоб не залишитися на самоті. Теж поганий варіант. Якщо стосунки померли, ви в будь-якому випадку залишаєтеся на самоті. Але видимість шлюбу завадить створити новий союз.
  • Якщо сім’ю зберігають з матеріальних міркувань, ситуація дещо простіша. Давайте чесно собі зізнаємося: йдеться не про любов, не про близькість, це просто товарно-грошові стосунки. Розставте крапки над «i» і подумайте, за що і скільки ви готові платити. Словом, тут емоції не залучені, має місце простий розрахунок.
  • А от у випадку, коли шлюб зберігають з жалості до партнера, залучені саме почуття, причому дуже сильно. Така ситуація, на жаль, нерідка. Один з партнерів внутрішньо вийшов зі стосунків, він готовий інакше будувати своє життя, але не може собі цього дозволити, тому що боїться образити, смертельно поранити іншого. Адже ніхто ні в чому не винен! «Він (вона) намагався, він хороший, чудовий! Він без мене пропаде. Не переживе, як я піду. А раз так – будемо терпіти … » Чесна така позиція? При всій її зовнішній «красивості» – жахлива. І вже звичайно, не чесна. Подумайте, хотіли б ви самі, щоб чоловік або дружина залишалися поруч з милосердя? Чи прийняли б ви таку подачку? І якщо так, ким би ви себе почували? Дайте партнеру право бути собою, прожити власне життя, пройти той шлях, який йому необхідний для внутрішнього розвитку. Не вирішуйте за нього – ви просто не маєте на це права.

Цікаві думки? Погоджуєтесь з ними чи ні? Діліться думками та враженнями в коментарях.

Всі ілюстрації та фото взяті із відкритих джерел інтернету

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close