Юлія Гіппенрейтер: «Не замінюйте дітям реальний світ на гаджети!» Потім усе життя будете шкодувати з приводу цього

Як не стати ментором стосовно власної дитини?

Як навчити дітей самостійності та донести до них свої почуття? На зустрічі з читачами відомий психолог Юлія Гіппенрейтер дала десять порад, в яких йшлося про те, чого не потрібно робити, спілкуючись з дитиною.

1. Не бійтеся змінювати життєві траєкторії

Багато хто запитує, що гірше – малюк, покинутий мамою, що працює, або дитина, яка тільки й бачить замучену домашніми турботами маму. Є думка, що потрібно вибирати – або самореалізація, або діти.

Насправді, якщо ви сидите з дітьми й вам нудно і погано – міняйте ситуацію. Якщо ви вийшли на роботу на повний день, а вам незатишно і мучить совість, що кинули дитину, – знову міняйте ситуацію. Це не означає, що потрібно відмовитися від роботи. Просто тут є поле для роздумів і творчості – подумайте, яка вам потрібна робота і який ступінь зайнятості. Потрібно відгукуватися на свої внутрішні незадоволеності. Емоції – наш головний путівник.

Кожен із нас стає більш щасливим, коли різні частини його душі та розуму домовляються між собою. Не потрібно пригнічувати жодну частину себе, ні ту, що стосується дітей, ні ту, що стосується подружжя або роботи. Будьте більш чутливі до себе, позбудьтеся схематичних міркувань: або каструлі, або успіх в суспільстві. Такі спрощення – не про справжнє життя з почуттями та з волею до змін. Не бійтеся ризикувати й змінювати свої життєві траєкторії.

2. Не чекайте на диво

Якось одна мама запитала:

«Якщо тато повертається додому за п’ятнадцять хвилин до того, як хлопчик лягає спати, як зробити, щоб вони увійшли в контакт?»

Увійти в контакт вони можуть. Але стати повноцінним татом цій дитині за п’ятнадцять хвилин на день у нього не вийде.

У пам’яті дитини залишаться мама, бабусі, тітки, няні і їх установки, характери, спосіб мислення і ставлення до світу – але не татові. Тому що дуже багато передається дитині не через пряму мову, а через спостереження за близькими і їхніми стосунками. І ці стосунки діти потім відтворюють у своєму житті. Тому, на жаль, такий хлопчик не зможе потім повноцінно виховувати свого сина, він просто не знатиме, як – адже його самого тато не виховував. Тут чудес не буває.

3. Не змушуйте себе гратися з дитиною

До шкільного віку головний спосіб існування малюка – гра. Але важливо не те, скільки годин і хвилин ви з ним проводите, а якість ваших із ним ігор. Не змушуйте себе гратися з малюком через силу. Він відчуває, що вам із ним нудно. Шукайте те, що вам самим цікаво робити разом із дитиною.

Крім спільних ігор, нащадок повинен вміти самостійно розважати себе і гратися. «Сам роблю», «сам придумую» переходить надалі у «сам мислю». Ви ж не зможете за нього будувати хід його думок. Тому важливо, щоб було не тільки «ми разом», а й «я сам». Потрібно відпускати малюка, щоб він перестав завжди покладатися на маму: а що мені тепер робити? А чим зайнятися? Важливо делікатно прибирати себе з гри, щоб малюк грався сам.

Більш того, батькам взагалі не варто з приводу дій дитини говорити «ми». «Ми пішли в дитячий садок», «ми перейшли до другого класу», «ми готуємося до вступу в школу», а потім і «ми вступили до інституту». Важливо, щоб діти розрізняли, де «ми з мамою», а де «я».

4. Не «виховуйте» дитину

Дитину часто виховують, виходячи з того, що вважають головним мама і тато, з їх уявлень про те, як повинен себе вести малюк і як повинне бути організоване його життя. Безперечно, малюкові потрібно забезпечувати безпеку і багато в чому його обмежувати, хоча б для того, щоб він не випав із вікна з шостого поверху і вмів переходити дорогу.

Важливо, щоб він вчасно їв, спав і був привчений до горщика. Але для душевного контакту з дитиною цього зовсім недостатньо. Розуміти малюка – значить розуміти, чого він хоче, що для нього важко, що для нього зовсім неможливо, про що він мріє і що для нього головне. Часто діти виявляють свої бажання в різких формах: «спати не хочу», «хочу морозива», «хочу, щоб ти не йшла на роботу».

Всі ці прямі «хочу» і «не хочу» насправді відтворення з різним знаком батьківських «треба», які ми й називаємо вихованням. Нам треба, щоб малюк спав і вчасно їв, нам треба на роботу. А що треба йому? Скажу, можливо, різко і парадоксально: якщо ви хочете встановити душевний контакт із дитиною – перестаньте її виховувати.

5. Не будьте завжди праві

Найчастіше виховання в нашій батьківській практиці – це привчання. Ми говоримо: роби так. Якщо малюк так не робить, ми виправляємо його. Тобто керуємо ним. У кращому випадку працює ваша наполегливість: «Читай, читай, читай – це потрібно». У гіршому – залякування: «Будеш весь час проводити за комп’ютером – у тебе з’явиться залежність, як в алкоголіків … Не будеш добре вчитися – виженуть зі школи та будеш підмітати вулиці». Наше виховання надає дитині потрібної нам форми, а критика, залякування і покарання цю форму заморожують: «Так не можна!», «Так треба!».

Якщо малюк помилився, ми насамперед поспішаємо його виправити: «Ну ти ж знаєш, як потрібно додавати, ми ж вчили …». А ви візьміть і помиліться спеціально, напишіть першокласнику: 2 + 5 = 6. Як буде щасливий ваш нащадок, що батьки теж помиляються! Діти звикли, що ними керують, на них тиснуть. А самі вони – ніщо. Не повчайте малюка – пограйтеся з ним. Адже насправді в дитині чудесним чином вже від народження закладено дуже багато здорової енергії. Малюк здебільшого розвивається сам. Уже в рік він – особистість. І потрібно поважати його інтереси та давати йому можливість самовизначення.

6. Лишіть його – нехай йде, куди хоче

Ми нервово натягуємо на малюка колготи, тому що запізнюємося в дитячий садок. А він всівся недбало, і думає про щось своє. Тому що він вже знає: його одягнуть, поведуть, здадуть – коли й куди батькам треба. Його будуть формувати. А сам він чого хоче? Які у нього самого інтереси? Запитайте у нього, поки він маленький, – він все вам розповість. Інакше потім буде пізно – в підлітковому віці він вже буде приховувати від вас свої інтереси – він звик, що він об’єкт виховання, а не суб’єкт побудови свого власного життя.

Мотивацію нащадка, його інтереси потрібно оберігати, як зіницю ока, і розвивати. Можливість і вміння знаходити себе – це секрет щасливої людини. Малюк весь час чогось хоче, і якщо підкидати поживу для його інтересів, то він піде по шляху щастя. Дайте нащадку знайти себе і не панікуйте: «Ой-ой! Куди ж він пішов себе шукати?! » Нехай йде. Дворічна дитина ще не вміє вимовляти «с», але вже говорить: “Я шама”!

7. Не лякайте жорстоким світом

Нерідко я чую таке питання:

«Ось ви, Юліє Борисівно, проповідуєте гуманізм і повагу до дитини. А наше суспільство проповідує насильство, жорстокість і хитрість. І якщо вдома малюк буде тільки білий і пухнастий, то як він підготується хоча б до школи, де працює придушення і система наказів?»

На подібні питання у мене є відповідь. Чим у більш збереженому вигляді нащадок виходить із дому у світ, тим більше він підготовлений і укріплений. Чим більше його розуміли та поважали, чим більше він зміг реалізувати свої інтереси, чим краще розвивалося його самовизначення, тим більше будуть розвинені його здатності до опору, тобто вищою буде його опірність у жорстоких умовах. І навпаки: якщо ви жорстко виховуєте малюка, він ослаблений при виході у світ.

8. І не забувайте говорити про почуття

Як показують дослідження, розвиток так званого емоційного інтелекту має велике значення для того, наскільки успішно в майбутньому дитина зможе справлятися зі складними ситуаціями. Щоб розвивати у дітей емоційний інтелект, потрібно використовувати в спілкуванні словник емоцій.

Частіше вживайте слова, які описують ваш стан і стан дитини, називайте своїми іменами різні переживання, афекти та почуття. Емоції нащадка потрібно слухати й озвучувати їх йому ж: «ти хочеш», «ти незадоволений», «ти злишся», «ти плачеш», «ти дуже-дуже хочеш морозива, а я тобі заборонила, і ти засмутився через це ».

Розповідайте малюку про нього самого, про його стан, динаміку його переживань. Перемикайте дитячі істерики і маніпуляції на розмову про його почуття. Але робіть це не з роздратуванням, а з розумінням. І не треба питати: «Чому ти не слухаєшся? Ми ж домовились…”. Малюк, швидше за все, не знає відповіді на ці питання. А ви тільки перериваєте емоційний контакт, переводячи розмову з ним на логічний рівень.

І не забувайте доносити свої почуття до нього:

«Ти зараз відмовляєшся одягатися, і мене це дуже засмучує», «Мені дуже шкода, що я не можу тобі дозволити десяте морозиво» (тут ще й іскорка гумору).

9. Не вмовляйте

«Ти ж сам обіцяв, що це останній мультфільм!» Це «ти ж сам» називається умовлянням, і воно дуже шкідливе. Краще не забороняти що-небудь беззастережно, а вводити правило. Правила не обговорюють і з їхнього приводу не торгуються.

Малюк говорить: «Я не хочу лягати спати». Підіть назустріч його настрою: «Тобі не хочеться спати? І ти дуже засмучений, що у нас таке правило? Краще б таких правил не було! Так, деякі правила бувають дуже неприємні … Але я нічого не можу з цим вдіяти, адже це правило». Така розмова полегшить всім життя.

«Ти ж знаєш, що машинки можна тільки на день народження» – це знову умовляння. Якщо малюку щось потрібно, не вступайте в переговори, не заперечуйте його слова, але ставте йому обмеження. А головне, не читайте йому нотації, просто зрозумійте його:

«Тобі дуже потрібна машинка. Ти дуже її хочеш. Зараз у мене немає можливості. Але я запам’ятаю, що тобі вона потрібна».

Але не забувайте, що, крім правил, у дітей повинні бути права. Якщо нащадок не отримує того, що йому дійсно потрібно, він буде ваші правила порушувати, буде сперечатися, брехати та ховатися. Він стане поважати ваші правила, якщо ви будете поважати його мотиви й права.

10. Не замінюйте реальний світ на гаджети

Особливість нових технологій полягає в тому, що вони дають миттєвий зворотний зв’язок. Тобто малюк, вирощений на гаджетах, не звик до того, що реакція на його дії може бути запізнілою, відкладеною. Ще одна особливість: ця взаємодія фізично обмежена.

З гаджетами невеликі маніпуляції руками приносять величезний потік інформації. В результаті, вони не дають можливості вивчати фізичні закони взаємодії предметів. І третя характерна риса нових технологій: емоційні стосунки в комп’ютерних іграх і соціальних мережах куці, обмежені заданими формами.

Батькам варто розуміти багатства реального світу і його параметри. Усвідомлювати, які з цих параметрів в технологіях урізані. Коли ви обмежуєте взаємодію дітей із гаджетами, заповнюйте час, що звільнився, заняттями, в яких малюк отримає те, що технології йому не дають.

Рухливі заняття, реальні дії з предметами, емоційне спілкування з мамою і татом – на це варто звертати особливу увагу. У соціальних мережах немає ні запахів, ні дотиків, ні інтонацій. Якщо ділитися емоціями з нащадком, прищеплювати йому смак до реального світу, то до моменту, коли він піде в школу, ліміти гаджетів будуть йому добре відомі. І він сам не захоче сидіти в телефоні більше, ніж пів години.

Ви згодні з психологом? Чи є в його порадах те, що змусило вас задуматися?

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close