Діти отримують те, що в дитинстві отримувала мама: Здатність проживати та лікувати душевні травми дитини – це рідкісне вміння!

Тема жорстокого ставлення до дітей болісна і неприваблива. І дорослі, що допускають грубість і насильницькі дії, заслуговують на найсуворіший осуд.

Однак, психологи стверджують, що причиною жорстокості в такому випадку можуть бути травми дитинства самих батьків.

Діти отримують те, чого зазнала їх мати в дитячі роки. Здатність проживати та лікувати душевні травми дитини – це рідкісне вміння. Але користь цього вміння важко переоцінити, коли ви бачите довірливий погляд свого дорогого малюка. Є цілий ряд так званих «незручних» тем. Про які багато хто воліє просто мовчати, не виносити на світло непривабливі явища нашого повсякденного життя. Одна така тема – це жорстоке поводження з дітьми, насильство.

Дитинство мами відіб’ється на її дітях

Елементарний побутовий приклад (в якому багато хто навіть не побачить нічого поганого): на дитячому майданчику бабуся вказує малюкові, що йому слід робити, з ким гратися.

Малюк сумлінно виконує накази, але у нього немає права на ініціативу у грі, немає творчих проявів, він не опирається наказам, тому що вже зламаний. Незначні буденні епізоди насильства звичні, вони й не сприймаються нами як насильство. Вони незримо присутні в житті дитини, створюючи її характер. Питання фізичного / сексуального насильства, жорстокого поводження з дітьми частіше піднімається, коли справа доходить до кримінального права.

Скільки було насильства в ваші дитячі роки?

Чи щасливим було ваше власне дитинство? Чи було там насильство?
Виконаємо просту вправу. Просто дайте відповідь, з якого віку ви себе виразно пам’ятаєте?

Якщо з самих пологів і раніше (тобто і внутрішньоутробна пам’ять), то вас можна по праву назвати щасливою людиною, вам надзвичайно пощастило з батьками. У вас добра, світла доля.

Як правило, ми починаємо пам’ятати себе років з 3-4 і пізніше. Ті роки, які нібито хтось стер із пам’яті, в психології вважаються «закритими». Людина не бажає їх пам’ятати, адже саме в цей час були біль, стрес, страх.

Природний механізм психологічного захисту спрацьовує, тому ми не пам’ятаємо нічого з того часу. Але це не означає, що в підсвідомій сфері нічого немає, і що вона не впливає на нинішнє життя.

Як же таке трапляється з милими жінками, які прагнуть народжувати, мати міцну сім’ю, що вони перетворюються на джерело болю і жаху для власних дітей, руйнують їх життя і ламають психіку?

Фахівці вважають, що тільки жінка, яка сама травмована, травмує власну дитину. Побачене і почуте в дитинстві буквально карбується в підсвідомості, воно подібне до руйнівної програми. Якщо така жінка народжує, або з через обставини взаємодіє з дітьми (вихователька в дитячому садку, медсестра), вона починає поводити себе так, як поводили себе дорослі стосовно неї в її дитячі роки.

Самоконтроль і моральні установки

Коли самоконтроль і принципи моралі на високому рівні, жінка всіляко противиться негативному впливу своєї підсвідомої пам’яті. Вона прагне поводитися з дитиною адекватно.

Але в даній ситуації сили йдуть на протидію своїй підсвідомості. Пам’ять болю і страху прагне прорватися до тями, бути реально пережитою. Цей процес триває 24 години на добу.

І в результаті спілкування з дитиною не приносить належного задоволення, а лише втому і психологічне виснаження.

А коли самоконтролю недостатньо, або моральні установки відсутні, то жінка реалізує повністю те, що приховане в підсвідомості з дитячих років.

Повна безпорадність і беззахисність малюка в таких ситуаціях, коли він не може відповісти, лише мовчати й плакати, пізніше відіб’ється на його дітях.

Психологія, родичі та друзі дають рекомендації, як правильно виховувати дитину. В душі кожен із нас і сам знає, як це правильно робити. Чому ж тоді не спрацьовують розумні поради, з підсвідомості несподівано проривається пам’ять, коли людина робить те, чого не варто було б робити.

Перебуваючи поруч із будь-яким малюком, ви в підсвідомій пам’яті мимоволі активізуєте спогади родом із цього віку. Вони резонують з малюком, який у цю хвилину поруч. Це автоматично провокує напругу.

Виплеснути роздратування або придушити за допомогою самоконтролю – це вирішуєте ви в даній ситуації.
Але від роздратування нікуди не дітися, воно не пропадає – навіть якщо його придушили. Воно вдаряє по здоров’ю, дає відчуття хронічної втоми.

Це і є причина жорстокого поводження з дітьми – людина захищається від власного внутрішнього болю, зриваючи зло на «причині» роздратування – своєму безмовному малюку.

Фізична пам’ять про дитячі стреси є у всіх. Вона навіть може стати причиною безпліддя.

Однак, придушувати подібні переживання або виливати їх на дитину – аж ніяк не вихід з положення. Зараз вони пригнічені, але все одно реалізуються у сфері здоров’я або життя.

Як бути зі своїми злістю і роздратуванням?

По-перше, чесно визнати, що злість і роздратування у вас є. Що ви злитеся, і гніваєтеся, коли доводиться взаємодіяти з дітьми.

Якщо ви це визнали та прийняли, ви на правильному шляху. Але не намагайтеся суворо засуджувати себе. Вам це дісталося не з вашого бажання, як і багатьом іншим у різному ступені.

По-друге, це пригнічене роздратування важливо відчути у своєму тілі у формі таємної або явної напруги. Спробуйте усвідомлено побути в даних переживаннях, прожити їх. Не втручатися, не намагатися цю хвилину щось змінити. Це корисно практикувати систематично, потроху. Тіло стане малими дозами проживати давно накопичену напругу.

Те, що прожите, йде геть і вже не турбує нас. Мова йде і про підсвідому пам’ять. Так ви вчите себе відчувати власне тіло і приховане напруження в ньому. І ось в якийсь момент ви відчуєте, що ваші тіло і душа стали виліковуватися.

І ось, спілкуючись з малюком, ви зможете відчути його напругу, страхи, як власні. Ви повною мірою зможете усвідомити переживання малюка, його безсилля, неможливість захиститися від дорослого поруч, який апріорі повинен нести любов і захист.

Від вас вимагається не так вже й багато – любити та дарувати ніжність і увагу своїй дитині. Але цього не станеться, якщо ви не будете прагнути до щастя.

Обов’язок бути щасливою

Тільки у щасливої ​​матері та й просто жінки знайдуться сили на те, щоб любити, плекати малюка, піклуватися про нього. І це не буде вас втомлювати, віднімати сили. Чим більше турботи й уваги ви подаруєте, тим повніше будете відчувати свою енергію і радість.

І наостанок.

Будьте чесні перед собою. Ви неодмінно зіткнетеся із внутрішнім несвідомим опором. І подолати те, що нашарувалося за довгі роки, буває непросто. Але любов до вашого малюка переможе будь-які перешкоди. І його довірливий і чистий погляд буде вам вічною нагородою. Тільки постарайтесь.

Яка Ваша думка з цього приводу? Чи правдиві слова в статті? Діліться думками в коментарях.

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close