Я готова чесно розповісти про те, що відчуває жінка в 30 років без кар’єри, чоловіка і дітей

Привіт! Мене звуть Лідія, і в 30 років я відчула себе старою. 

Більшості людей здається, що 30 для жінки – це вже багато. Це той вік, коли вже повинен бути чоловік і обов’язково діти. Або успішна кар’єра. Та й здоров’я на четвертому десятку, кажуть, уже не те, щоб жити повним життям. Це неправда. Радіти життю і своєму становищу можна в будь-якому віці.

Сьогодні я хочу розповісти читачам “Отож” історію свого 30-річчя і те, як мені вдалося подолати нав’язані суспільством правила.

Напередодні

Пам’ятаю, я ходила на захід – зустріч з відомим психологом. Я там була найбільш доросла. Потім найстарішою я себе відчула на концерті, а також на навчальних курсах. Загалом, мені досить-таки добре засумувалось напередодні свого 30-річчя. Та що там, не просто стало сумно – я ридала 3 дні до і 2 тижні після. Ридала, бо думала, що це все. Дітей не народила, заміж не вийшла, кар’єру не побудувала – взагалі нічого не встигла, а «жіноча пенсія» десь зовсім близько. Я не святкувала свої 30 років – я оплакувала свою молодість.

Всі мої подруги вже або з чоловіком, або з дітьми (або і те й інше, на щастя). Кожна перша питала: «А ти коли?», «А що, не кличе?» – і казала те банальне про годинник, який цокає. І кожна друга з них говорила, що «нічого там робити – насолоджуйся свободою», з часткою хвастощів на кшталт «Дивись, я заміжня і мені ніби все одно, але тобі якраз ні». Ситуація здавалася мені взагалі нестерпною.

Деякі знайомі побудували гарну кар’єру, багато хто навіть до 30. Відкрили свій бізнес, причому цікавий, і я з радістю за ними спостерігала. Але часто ловила себе на думці: чому я так не можу? Хоча я і не намагалася так робити. Дивилася на всі ці запуски нових проектів, і займалася самобичуванням, і не могла зрозуміти, «ким же я стану, коли виросту», якщо пенсія вже десь не за горами.

Після 30

У 31 рік я вперше пішла по лікарях і поліклініках. Невтішний діагноз «рак щитоподібної залози» вибив мене з колії остаточно. Не знаю, кому дякувати – Богу, долі, Всесвіту або комусь там ще, – але мені пощастило: виявили на ранній стадії, мені дісталася одна з найлегших і виліковних форм онкології.

Але, що вже тут скажеш, якщо вже і здоров’я пішло під укіс, значить, роки беруть своє і можна здавати себе в утиль. Ось тут уже стало страшно. Не від хвороби, а від усього довколишнього і від усіх цих міркувань в моїй голові. Бо всім відомо, що всі хвороби від нервів, а в моїй родині онкології й взагалі проблем з щитоподібною залозою не було ні у кого. Своїми стресом і депресією довести себе до лікарняного ліжка – усвідомити це було жахливо.

Саме після операції я зупинилася і задумалась: а якого біса взагалі я про все це думаю і зациклююсь на віці? З чого я взяла, що мені так важлива кар’єра і сім’я саме зараз? Від того, що я порівнюю себе з іншими, кращою не стану, а життя триває, і воно зовсім не погане! Не скажу, що відразу все в моїй голові змінилося після цього, але в підсумку виявилося дуже легко відпустити ці «мрії». Тому що це зовсім не мої мрії.

Всі ці «треба реалізувати себе», «треба влаштуватися в житті», «треба народити дітей, побудувати кар’єру» нав’язали мені суспільство, інтернет, пострадянське виховання і багато що ще. Ну немає у мене цього – ну і чорт із ним! Я звичайна людина. Я не розбираюся в бізнесі, в мене немає комерційної жилки, мій кумир НЕ Стів Джобс і навіть не Ілон Маск, я не «та, що всього досягає», якою зараз модно бути. І це нормально.

Я зрозуміла, що у мого віку є вагомі плюси. Якби я мала чоловіка і дітей – чи рвонула б я, не думаючи, в Париж, в Прагу, в сусіднє місто погуляти? Вирушила б серед ночі до подружки, тому що «повний місяць на затоці, краса невимовна, бери вино і поїхали зустрічати світанок»? Змінювала б роботу в пошуках тієї самої – цікавої, що дозволяє розвиватися, улюбленої?

Я могла вийти заміж у 22 – слава Богу, не зрослося. Могла вийти у 27 – чотири рази «слава Богу, не зрослося». У 28 я зустріла того, з ким бачу своє майбутнє не тому, що мені «пора заміж», а тому що це саме Він. Ми щасливі, нам весело і добре разом. А чим закінчаться ці стосунки – мені, за великим рахунком, все одно. Я знаю, що попереду ще маса всього цікавого.

Зараз

Зараз мені трохи за 30. У мене є коханий чоловік і кіт-розбишака. Такої гармонії всередині я не відчувала ніколи. Я знаю свої можливості, майже все розумію про себе і цьому житті, живу, слідуючи тільки своїм бажанням і мріям.

Хотіла б я повернутися у свої 23, 25, 27? Борони Боже! Початок мого прекрасного четвертого десятка радує мене адекватністю і повнотою життя.

Єдине, що бентежить, – спина болить, та й гуляти до ранку вже не хочеться. І те, що я ніяк не можу зрозуміти в свої роки, – це діти: чи хочу я їх або це відгомони чужих порад про те, що «всім треба, діти – це головне досягнення жінки». Але розібратися з цим мені допоможе психолог.

Замість висновку

Загалом, не такі страшні 30, як їх малюють. Це той вік, коли вже все розумієш про себе і знаєш, чого хочеш від життя. Не мати чоловіка і дітей в цьому віці – це далеко не початок кінця. Абсолютно нормально бути вільною в будь-якому віці.

Коли піде четвертий десяток, на вашому обличчі не з’являться відразу зморшки. Зір не зміниться, слух залишиться такий же гострий і навіть груди не обвиснуть до пупа. Не мучте себе своїм віком, кращі роки – вони зараз. Ви така ж молода, красива і цікава жінка, як у 24, 25, 27, і навіть краща.

Не існує правильного способу прожити ваше життя. І, як би не нав’язували вам свої погляди друзі, родичі та всі довколишні, щасливе життя – це те, що підходить саме вам. І тільки вам вирішувати, як розпоряджатися своїм здоров’ям і часом.

Цікаві думки? Яка Ваша думка з цього приводу? Діліться думками та враженнями в коментарях.

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close