Я випробувала на собі 8 порад, що стосувались боротьби з депресією і розповім, чим все це закінчилося

Привіт, мене звуть Маргарита, і я знаю, як це – приводити до ладу розхитану психіку.

Три роки тому у мене діагностували невротичну депресію і тривожний розлад. Діагнози стали для мене несподіванкою, тому що я звикла списувати свій пригнічений стан на стрес, ПМС і на те, що «просто період такий».

Зараз я рада, що звернулася до лікаря, але відразу після лікування мені здавалося, що все це не по-справжньому і в будь-який момент депресія повернеться. Я так боялася знову провалитися в безпросвітну тугу, що готова була навіть перепробувати поради з Інтернету.

Для читачів “Отож” я розповім, як зрозуміла, що моя постійна хандра – зовсім не хандра, які рекомендації мені допомогли, а які зробили тільки гірше.

Як я прийшла до депресії

Приблизно так я виглядала багато років поспіль і чула з усіх боків: «Зроби щось зі своїм обличчям».

Уже й не пригадаю, коли смуток, занепад сил і панічне почуття тривоги вранці увійшли в моє життя. Напевно, давно, тому що на прийомі у лікаря я не змогла чітко відповісти, коли все почалося. Якщо ви відчуваєте себе пригніченими хоча б 2 тижні поспіль, це вже тривожний симптом. Моя пригніченість тривала роками. Я не могла спокійно гуляти, спілкуватися, працювати – мене щось мучило зсередини, а я не розуміла, що.

Це й було основною проблемою. Коли мене питали: «Що з тобою?», Я відповідала: «Мені погано». Коли уточнювали, де болить або що саме погано, я говорила: «Не знаю». Об’єктивно в моєму житті не було чогось дуже жахливого. І все ж я постійно через щось переживала, мене часто нудило, а ночами здавалося, що по кімнаті хтось ходить.

Одного разу, повертаючись додому, я зупинилася посеред вулиці та почала ридати. Просто так, тому що насунулось щось на мене, а відпустити мене не хотіло. В той момент я подумала, що зійшла з розуму. Саме ця думка (або страх, що мене запроторять до лікарні) змусила мене піти до психотерапевта. Лікування тривало майже рік, але  депресію я не вилікувала повністю. Тоді-то я і вирішила дізнатися, що радять в Інтернеті.

Порада 1: подивися на інших, їм ще гірше

Рекомендації були різні: сходи в лікарню, подивися моторошну документалку, почитай історії людей, які пережили втрати. Але я не розуміла, чому мені повинно стати краще від того, що комусь погано, і подивилася на пораду під іншим кутом – як особисто я можу допомогти тим, кому важко. Переказати гроші на благодійність, дати притулок хворому котові, оплатити покупки для старенької – це дрібниці, але вони допомагають відчувати себе трохи менш марним у цьому світі.

Турбота про це маленьке хворе диво допомогла мені не зірватися, витягла з туги та жалю до себе.

Розмірковуючи про те, як живеться людям, які реально побували в пеклі, я випадково (чи ні) прийшла до двох книг. «Просвітлене серце» Бруно Беттельгейма і «Сказати життю ” Так! “: Психолог у концтаборі» Віктора Франкла надломили в мені щось, і з цього надлому витекло багато гіркоти, яку я носила в собі роками.

Вердикт: працює, але не так, як про це говорять.

Порада 2: медитуй

У дослідженні Гарвардської медичної школи говориться, що регулярні медитації допомагають впоратися зі стресом і тривогою. Я чесно дивилася відео на “YouTube”, читала книги дзен-майстрів і сиділа в позі лотоса, намагаючись ментально злитися із Всесвітом. Мене вистачало на 5 хвилин, а потім мозок починав підступно шепотіти відразу в обидва вуха: «Ти чого з себе Будду корчиш? Давай краще подумаємо про те, що у твоєму житті немає сенсу».

Усвідомивши, що відразу навчитись медитувати не вийде, я почала просто вибиратися на природу. Годинами дивилася, як тече річка, горить вогонь і розгойдуються дерева. Намагалася очистити розум від думок про роботу, побут, майбутнє, яке так лякало. Поступово мені ставало легше, а з часом я навчилася впадати в стан «недумання», дивлячись у вікно або миючи посуд. І зрозуміла, що медитація – це, коли мова йде  про спокій всередині, а не про складні техніки рівня Шаоліня.

Вердикт: працює, але навчитися медитації непросто.

Порада 3: займися спортом

Вчені говорять, що фізична активність покращує настрій і полегшує симптоми депресії. Йти в спортзал було страшно (фішка тривожності – здається, ніби всі навколо на тебе дивляться і зневажають), бігати я не люблю, залишалися домашні заняття. Я встановила додаток для виконання планки, накачала відеоуроки й лежала на килимі, думаючи про щось сумне. А потім сталося загострення.

Якось раз, плачучи на підлозі, я раптом почала відтискатися (лікар пояснив, що це було реакцією організму на стрес). Поступово у мене виробився рефлекс: якщо погано – відтискаюся. Пізніше я згадала заняття в групі з йоги та досі займаюся вдома 3 рази на тиждень, тому що тренування дійсно допомагають.

Вердикт: працює, регулярні заняття покращують самопочуття при депресії.

Порада 4: подорожуй

З депресії є два виходи: аеропорт і вокзал, так? Мені здається, так кажуть ті, хто знайомий з нудьгою, але ніколи не перетинався з депресією. Подорожі допомагають, коли тобі трохи сумно. При депресії з дому виходити не хочеться, не те що їхати кудись у невідомість.

Людина всюди бере з собою себе. Якщо у неї депресія в Києві, вона полетить з нею до Парижа і буде пити поряд з нею коктейлі в Хургаді. Вирватися світ за очі – не найкращий варіант, так можна зробити гостру фазу більш жорсткою. Хоча вигляд з вікна літака може вирвати зі смутку на цілих 5 хвилин – перевірено особисто.

Вердикт: не працює.

Порада 5: займися чимось, щоб взагалі часу не було

Карнегі писав: «Ви повинні бути зайняті постійно. Це найдешевші ліки на землі – і одні з найкращих ». Онлайн-експерти кричали: «Тобі просто робити нічого, ось ти й скаженієш!»

Я спробувала бути зайнятою і завантажувала себе роботою – добре, що на фрілансі з’явилася така можливість. Дзвонила знайомим, мила підлоги та будувала грандіозні плани. Але після підйому завжди накочувалась апатія, коли я не відповідала на повідомлення замовників, лежала посеред розкиданих речей і знову відчувала тривогу.

Я спробувала шопінг – «жіночі» ліки, які радили всі навколо. Ходила по магазину з похмурим обличчям, старанно ігнорувала консультантів і питала у подруги, що купити, тому що мені було все одно.

Насильно зайняти себе чимось не виходило. Не було сил, накочувалась апатія, організм відмовлявся навіть приймати їжу. У критичні моменти доводилося дзвонити лікарю, який пояснював, що потрібно прийняти себе разом із депресією, а не ламати та змушувати щось робити.

Вердикт: не працює, часто робить тільки гірше.

Порада 6: твори

Мені ідея відразу сподобалася. Я уявляла, як купую картину за номерами, виготовляю з вовни милих звірят і дописую роман, за який мені дають Пулітцерівську премію авансом. Але спочатку всі мої пориви закінчувалися переглядом навчальних роликів у Інтернеті.

Місяцями я проходила стадії заперечення, гніву і торгу, поки не знайшла в шафі старі інструменти та не почала робити прості візерунки по дереву. Я не вважаю, що досягла суперуспіху, але сам процес мене затягував. 2, 3, а то і 4 години поспіль я сиділа і працювала, не думаючи про те, яка я нікчема.

Вердикт: працює.

Порада 7: походи до інших лікарів

У соцмережах радили перевіритися у різних фахівців, найчастіше згадували ендокринолога. Психотерапевт теж питав про проблеми зі щитоподібною залозою і наявність системних захворювань. Проблеми дійсно були, я лікувалася, а ендокринолог ствердно кивав головою, коли я питала, чи може гормональний дисбаланс посилювати депресію. Наукові дослідження це підтверджують.

Ендокринна і нервова системи пов’язані через гіпоталамус – відділ мозку, який регулює безліч процесів в організмі. Якщо в ньому щось порушено, страждає і тіло, і психіка. Я не закликаю всіх, кому сумно, бігти до ендокринолога, адже так лікарів на всіх не вистачить. Але якщо вам дуже довго погано, варто пройти повноцінне обстеження. Мені стало набагато краще в ментальному плані, коли я почала стежити за фізичним здоров’ям.

За порадою лікаря я переглянула харчування. Раніше їла багато, але рідко (особливо заїдаючи стрес) і налягала на солодке. Виявилося, що через бідний раціон у мене розвинувся дефіцит майже всього на світі, а про цукор краще взагалі забути. Через “не хочу” я почала їсти овочі, горіхи, бобові та зелень, обмежила вживання кави та стала пити більше води – це покращило мій стан, в тому числі душевний.

Вердикт: при тривалих симптомах депресії потрібно йти до фахівців і шукати можливі фізіологічні причини свого стану.

Порада 8: додай в життя яскраві барви

Або ще – подивися, як все навколо чудово. Покажете, де? Я довгий час не розуміла сенс фрази «Посміхнись, і світ посміхнеться тобі», але все одно намагалася посміхатися. Часом виходила безглузда посмішка, часом – гримаса. Але так завжди відбувається, коли намагаєшся робити все і відразу там, де потрібно діяти поступово.

Допомагають дрібниці: додавати в гардероб яскраві кольори, фотографувати котиків, шукати пригоди навіть в межах власної квартири. На душі дійсно стає краще. Головне – помічати дрібниці та не розфарбовувати світ навколо тільки чорними олівцями, які лежать найближче, а піти й купити кольорові. Це складний і тривалий процес, але він того вартий.

Вердикт: працює, дає сили боротися з депресією.

Раніше я думала, що життя – як птах. Ось воно у тебе в руках, а через мить ти чуєш шелест крил. Фішка в тому, що тепер я впевнена – так і є, але це прекрасно.

Сподіваюся, моя історія допоможе комусь краще зрозуміти свій стан і мотивуватиме звернутися за допомогою до лікарів, коли це дійсно потрібно. Депресія – це дуже страшно, але її реально перемогти. Спершу, точніше, у перші місяці, потрібно просто робити все, що говорить лікар. Коли гострий стан перейде в фазу «Мені краще, але ще сумно», можна потроху займатися спортом і медитацією, згадувати забуті захоплення і шукати нові. Ну, а найголовніше – перестати гнобити себе за те, що зараз погано. Якщо прийняти себе разом із депресією, покращення настане набагато швидше.

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close