Якщо ви почали допомагати комусь, будьте обережними: Добро не цінується – люди від нього нахабніють. І ось чому …

Перш ніж почати допомагати комусь, подумайте про те, що ви можете незабаром нажити ворога. Ну, недоброзичливця, скажімо м’якше. Або потрапити в довічне рабство.

Це швидко відбувається. І в деяких країнах на вас можуть подати в суд, якщо ви регулярно допомагали людині й давали їй гроші. Або надавали послуги задарма. Якщо ви перестали це робити, ця людина може зажадати продовжити допомогу або виплатити їй компенсацію – адже її становище погіршилося, коли ви перестали поповнювати її бюджет. Ви самі, так би мовити, підписалися на роль благодійника. І ваші дари вже внесли в графу «передбачуваний дохід». На вас розраховували! А ви підвели. Відмовилися допомагати та зруйнували плани людини.

Так поетеса Цвєтаєва назвала припинення допомоги «свинством». Їй вісім років допомагала Соломія Андронікова; вона працювала в журналі та частину своєї зарплатні віддавала Цвєтаєвій, її чоловікові та дітям. І ще збирала по знайомих гроші для поетеси, щоб та могла платити за трикімнатну квартиру з ванною в Парижі і їздити на океан відпочивати. Соломія віддавала і свої речі: пальто, сукні, черевики, диван, стіл… А потім сталася криза і можливість допомагати зникла. Люди самі ледве животіли, який там відпочинок на океані…

Ось це дуже Цвєтаєву образило. Весь сімейний бюджет будувався на цих грошах. І поетеса стала називати ці пожертви «своїм коштом». І брати його за три місяці вперед… Наполягати в листах з курорту: «надішліть мені моє утримання, ми сильно витратились, тут все так дорого!». А потім назвала припинення допомоги «свинством».

Марина Цветаєва (зліва) і Соломія Андронікова

Це типова історія про неодноразову допомогу. Спочатку дякують гаряче, потім просять, потім вимагають, а потім сердяться, якщо ми більше не можемо допомагати. Роль Спасителя, Благодійника незавидна – її або довічно треба грати… або зі Спасителя ви швидко перетворитеся на Свиню, вибачте. Знеціниться все, що ви зробили раніше. І відмова викличе такий же гнів, як невиплата зарплати на роботі. Або невідданий борг. Тому що хто Спаситель, той і боржник. Він повинен допомагати! Це ресурс, на який розраховують.

Знецінюється допомога майже відразу. Раз ви допомагаєте – вам це легко і просто. У вас є надлишки. Це ви не від себе відриваєте, ви даєте те, що зайве. Непотрібне вам. У вас і так багато! Сил, часу, грошей, інших ресурсів…

Може виникнути й заздрість – у вас є зайві гроші та дивани! Чому одним все, а іншим – чужі недоїдки? Утриманець відчуває себе приниженим вашою допомогою. І врешті-решт знайде момент, щоб знецінити все, що ви робили. Зазвичай, цей момент – коли ви розводите руками та починаєте виправдовуватися, вибачатися, що гроші, дивани й черевики скінчилися. Вибачте!

Але вони не прощають. Ось що важливо пам’ятати, якщо ви вирішили надати допомогу; після другого-третього прохання треба задуматися про наслідки. Про те, що ви добровільно вступили в трудові стосунки, так би мовити. І працювати треба буде все життя. Або – аж до перших звинувачень в «свинстві».

Ви згодні з психологом? Чи є в її словах те, що змусило вас задуматися?

Автор: Ганна Кір’янова