Чудова філософська казка про образу. Ось як варто вчити дітей (і себе) не ображатися …

Образа, маленька тваринка, на вигляд зовсім нешкідлива. При правильному поводженні ніякої шкоди не приносить. Якщо не намагатися її одомашнити, образа прекрасно живе на волі та нікого не чіпає.

Але всі спроби заволодіти нею закінчуються плачевно… Звірятко це маленьке і спритне, може випадково потрапити в тіло будь-якої людини. Людина це одразу відчуває. Їй стає прикро.

Звірятко починає кричати людині: «Я ненавмисно попався! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Відпусти! »

Але люди давно розучилися розуміти мову тварин. Є такі, які відразу відпускають образу, поки вона маленька – це кращий спосіб розпрощатися з нею.

Але є такі, які ні за що не хочуть її відпускати. Вони відразу називають її своєю і носяться з нею, як з писаною торбою. Постійно думають про неї, дбають… А їй все одно не подобається в людині.

Вона крутиться, шукає вихід, але оскільки у неї зір поганий, сама вихід знайти не може. Такий ось недолуге звірятко. Та й людина теж… стиснула, і ні за що не випускає образу.

А звір-то голодний, їсти хочеться – ось і починає потихеньку їсти, що знайде. І людина відчуває це. То там заболить, то тут … Але не випускає людина з себе образу. Тому що звикла до неї. А та їсть і росте … Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і гризе. Так і кажуть: «Образа гризе».

І врешті-решт приростає до чого-небудь в тілі людини та проти своєї волі стає його частиною. Слабшає людина, хворіти починає, а образа всередині продовжує рости… І невтямки людині, що тільки й треба – взяти та відпустити образу! І їй без людини краще, і людині без неї легше живеться…

Мораль: Образа – це стан душі. По суті, ми самі приймаємо рішення бути скривдженими. І коли в черговий раз ви захочете образитися, подумайте: чи так уже приємно жаліти себе? Хижак завжди відчуває слабкого і нападає саме на нього. Не дарма в народі кажуть: «На ображених воду возять». Відпустіть образу, нехай собі біжить!