Мудра казка “Як дівка до відьми по любов ходила”. Жінкам читати обов’язково!

Про те, як важливо зрозуміти для себе найголовніше:

Бабуся на прохідній безцеремонно зачинила перед нею двері та рикнула:

– Чого тобі?

– Мені б … заміж, – прошепотіла вона.

– Бач, куди зібралася, – усміхнулася стара. – А навіщо тобі?

– Щоб любити кого-небудь, – видихнула дівчина і почервоніла.

– Значить, любити тобі нікого? – незвично ласкаво запитала стара. – Ну, це ми зараз швидко виправимо, – заспокоїла бабця і, пошукавши під своїм столом… сунула їй в руки кошеня, що бозна-звідки взялося.

– На, люби. Іди, – наказала «зла відьма», не давши навіть відкрити рот нареченій, що не відбулася. – І поки не полюбиш, не приходь.

Кошеня було жалюгідне – худе, брудне і вічно голодне. Згодом воно набуло красивої густої шерсті, пихи та байдужого ставлення до господині. Любити його було нелегко: кіт завзято відмовлявся ходити в лоток, гострив кігті об шпалери, чатував у темряві й кидався на ноги, боляче впиваючись кігтями та зубами. Потім залишивши ці дитячі забави, став мітити туфлі, шубу, ліжко, килим, двері, книги. Спочатку вона хотіла його каструвати, але потім подумала, що навряд чи зможе пояснити старій відсутність у кота такого важливого органу та полишила цю ідею. І як такого любити? Вона намагалася з усіх сил, але кіт у відповідь тільки паскудив у її косметичку.

– Ось ваш кіт, – дівчина простягнула бабці добре вгодованого, чистого, доглянутого, гарного кота. Кіт зістрибнув на підлогу і став тертися об ноги «старої відьми», щось привітно муркочучи. – Не можу я такого любити. І навіть не знаю, чи потрібна йому моя любов.

– Любов всім потрібна, – повчально сказала стара. – А заміж за цим нічого ходити.

– А я за цим туди більше не хочу, – усміхнулася дівчина.

– Ось воно як, – здивувалася бабця, і перший раз уважно подивилася на неї. – А навіщо тоді?

– Щоб мене любили, – заявила панянка.

– Ну, звичайно, навіщо ж ще, – невдоволено хмикнула бабуся. – Знаєш що, іди на роботу, там у тебе є Ігор Семенович, любить тебе без пам’яті. А тут тобі нема чого робити, – сказала, як відрізала, стара.

Ігор Семенович і справді був. Дивився на неї довгим тужливим поглядом, але підійти не наважувався. Минулого року, на корпоративі вони опинилися за одним столиком, і він торкнувся її своєю рукою. Рука була волога, м’яка, неприємна. «Добре, що інші подробиці про нього я не знаю», – з полегшенням подумала вона тоді й пересіла за інший столик.

По дорозі додому вона наказала собі: «Треба пробувати!», – і запросила Ігоря Семеновича на чашку чаю. Чаювання завершилося у неї вдома. М’якими, вологими та неприємними в Ігоря Семеновича виявилися не тільки руки. «Нічого, це не головне», – строго обірвала себе подумки Вона і погодилася зустрітися з ним завтра. Потім післязавтра, потім поїхати разом відпочити, а потім переїхати до нього.

Дні потягнулися тужливі, сонні, сірі.

Ігор Семенович заглядав в очі та був готовий виконати будь-яке її бажання, але бажання пропали. Крім одного – трохи далі.

– Не хочу так більше, – з гіркотою сказала вона бабці, коли побачила її біля прохідної.

– Так ти, люба моя, сама не знаєш, що хочеш, – пробурчала баба, – Ось що, іди додому і подумай, чого хочеш, а чого не хочеш, що подобається, а що не подобається. Що твоє, а що «чуже», «наговорене». «Своє» залишай собі, а мотлох всякий – мети мітлою, – і з цими словами бабця вручила їй мітлу і підштовхнула до виходу.

«На чому ж ви будете літати, бабусю?», – хотіла сказати ущипливо дівчина, але вчасно зупинилася.

Насамперед вона викинула мітлу, потім старі речі, які вже кілька років припадали пилом у шафі, потім журнальний столик, який був жахливо незручний і так само жахливо модний, слідом все, що «може коли-небудь стане в пригоді», але так жодного разу не знадобилося , туди ж вирушили журнали з «правильними» порадами з організації «правильного» життя, моторошні штори, які її давно дратували, але ідеально підходили її кухні згідно фен-шуй, вимила запилене вікно, яке ледь пропускало світло, виявила, як багато непотрібного, зайвого, розкладено по поличках, шухлядках, коробочках, розіпхано по кутах, зберігається в столі.

Змітаючи сміття, вона побачила на підлозі свій старий акварельний малюнок. Стерши з нього пилюку, з сумом подумала, як давно вона не малювала.

Фарби та пензлі знайшлися майже відразу, вони немов чекали її за дверцятами старої скриплячої шафи. Передчуваючи давно забуте задоволення, вона занурила пензлик у фарбу.

У цей момент у двері подзвонили.

Перед нею стояв симпатичний молодий чоловік з бабиною мітлою в руці.

– Вибачте, дівчино, це не ваша мітла?

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close