Головні батьківські помилки під час сварок із дітьми

Не таємниця, що інколи батьки сварять своїх дітей. Проте сваритися потрібно завжди конструктивно. Від цього залежить ставлення дітей до батьків, і те чи будуть діти поважати своїх батьків.

І на додачу дитина запам’ятовує, як поводитись у конфліктній ситуації та ці схеми пізніше переносить у доросле життя.

Спробуйте на кілька хвилин зупинитися і подумати, як ви поводите себе в конфліктних ситуаціях? Чи не подібно це на те, як поводились ваші батьки між собою чи стосовно Вас?

Наприклад, якщо вам тяжко вибачатись, коли ви неправі, то згадайте чи вміли вибачатись ваші батьки. І чи перепрошували вони одне одного і вас? Чи вони “завжди мали рацію”?

Чи вели вони себе агресивно? Використовували грубі слова? Чи старались загнати одне одного у кут чи, навпаки, намагались все якнайскоріше залагодити?

Є ще одна парадоксальна ситуація – коли, скажімо, людина прекрасно уміє залагоджувати конфлікти з іншими людьми (колегами по роботі, начальством) і зовсім цього не вміє роботи вдома у сім’ї. І навпаки. Тут теж корисно згадати своє дитинство і батьків і проаналізувати як це все відбувалось.

Отже, які помилки роблять батьки при конфліктах із дітьми?

Помилка №1. Говорять про особу, а не про вчинок.

“Яка жахлива дитина!”. “Так роблять тільки погані діти!” чи “Ти дуже погана дитина, мені така не потрібна”. Здається, це всім добре відомо, але ми це використовуємо. Не забувайте про це!

Помилка №2. Перекладають свою провину на дитину.

Наприклад, Дорослі здогадуються, що дитина, яка бігає-грається, може зачепити чашку, яка стоїть на краю стола і все одно не прибрали її. Хто винен, що чашку розбили й за те, що насварили дитину? Чи дозволили дитині погладити бродячу собаку, а вона вкусила. І ось мама сварить дитину – ти що, не знаєш, що собака може вкусити? Приклади примітивні, проте кожний може пригадати таку ситуацію, коли сварити потрібно себе, а не дитину.

Помилка №3. Використовують свої “дорослі” переваги.

Наприклад, забирають іграшку і кладуть високо на шафу, звідки дитини не зможе достати сама. Це примушує дитину відчувати свою неповноцінність (поки фізичну) і викликає глибоке почуття злоби та образи. Хто вже так робив, той помітив, що в час, коли іграшка відправляється на шафу, дитина починає дуже кричати та навіть може дійти до істерики. А ми не допомагаємо їй правильно вийти із конфлікту, а залишаємо одну і пропонуємо подумати над своєю поведінкою.

Помилка №4. Тиск на матеріальну сторону питання.

Це насамперед відноситься до використання дорослими своїх переваг. Наприклад, батьки пообіцяли купити дитині якусь іграшку, але під час сварки їхня дитина образила одного із батьків. Тоді батько сказав, що не купить іграшку, бо дитина поводить себе погано. Так, на перший погляд, може здатися, що це швидкий спосіб примусити дитину слухатися, проте вона думає не про те, щоби поважати почуття батька чи матері, а про те, як отримати свою користь. Коли дитина подорослішає, вона буде в подібних ситуаціях старатися промовчати, «щоби купили іграшку», а злобу та образу тримати в собі. Чи потрібно тут пояснити, що з цього вийде і як, ставши самостійною, син чи дочка буде відноситися до батьків?

Тут може зробити такий висновок: в конфліктних ситуаціях потрібно часто говорити про почуття та вчити дитину поваги, як правильно себе вести в тій чи іншій ситуації. під час поганої поведінки дитини потрібно старатися не наказувати забороною матеріальних речей.

Помилка №5. Агресивна поведінка, втрата контролю над собою. використання грубих слів, пасок.

З цього дитина запам’ятовує, що у випадку втрати контролю над ситуацією можна втратити контроль і над собою, що правий завжди той, хто поводиться агресивніше, говорить грубі слова… Дуже часто діти бояться такої реакції батьків, тому «починають поводитися нормально». Адже в таких умовах бути рівноправним учасником ситуації вже не вийде. Дитина не може накричати на батька чи матір, не може їх покарати.

Помилка №6. Примусити дитину перепрошувати за будь-яку дрібницю, коли самі того не робите.

Навчити дитину визнати свою вину та просити пробачення можна тільки власним прикладом. Часто дорослі говорять дітям образливі слова, за котрі потім жаліють. В такій ситуації завжди потрібно вміти перепросити дитину. У відповідь побачимо, що дитина прагне помиритися з батьками та їх перепросити. Не потрібно звинувачувати тільки дитину, говорити їй, що вона не права. Часто діти самі визнають частину своєї вини та просять вибачення.

Помилка №7. «Робити погано» дитині внаслідок покарання та принижувати її.

Якщо справа дійде до покарання, то потрібно пам’ятати, що краще від дитини забрати щось добре, ніж зробити йому погано: не почитати на ніч, не погратися, ніж накричати чи набити. Покарання завжди повинно бути не принизливим і не на очах інших людей. Коли ж конфлікт виникає в людному місці, тоді тут можна використати підхід «виховання на вушко».

Потрібно пам’ятати одне золоте правило: «Перш ніж сказати щось дитині, скажи це собі». Тоді конфліктів буде виникати набагато менше, відбуватимуться вони більш конструктивно, повага до батьків зросте, самооцінка дитини буде в порядку і вона також буде вчитися контролювати свої слова та вчинки.

Залиште свій коментар

коментарів

Related Articles

Back to top button
error:
Close
Close