Мам, до твого дня народження… І для всіх мам, які пішли в засвіти…

Вона повільно мила чайні чашки після сніданку. Вода лилася, обручка на пальці злегка дзенькала, торкаючись тонкої порцеляни, в такт якимсь найбуденнішим думкам.

Автор: : Тетяна Лонська

– Мам, а чому, коли ти щось робиш, завжди дзвенить дзвіночок? – щирий дитячий погляд світиться від цікавості. – Ти що, чарівниця?
Вона обернулася з посмішкою до своєї малечі, розмірковуючи – чи привідкрити таємницю чарівництва, чи ще зарано? Закрутила кран, витерла мокрі руки кухонним рушником, а тоді підійшла і присіла поруч.
– Звичайно, чарівниця! Мами – завжди чарівниці, ти ж знаєш…
– А я теж стану чарівницею?
– Звичайно, люба. Прийде і твій час. І ти також для когось станеш чарівницею. Я тобі обіцяю…
Чарівницею… Як оце я для тебе зараз… Адже колись я так само дивувалася – що це дзвенить, коли мама миє тарілки й чашки?

Мами завжди чарівниці. І вони не перестають ними бути, навіть, коли нам здається, що їх більше немає… Мами ніколи не вмирають… Вони просто одного разу тихо відправляються у країну Світанків, і живуть там доти, доки на землі залишаються їх дочки й сини.

В тій країні не буває ночі, адже земля весь час обертається до сонця то однією стороною, то іншою. Там небо кольору маминих очей, і зоря кольору маминих вуст. Листя тремтить, мов від легенького вітру – шепоту порад та благословень. І дощ – із солоних маминих сліз, буває, бризкає із сірих хмар смутку – якщо раптом у їх дітей щось не так. Лише квітів там не багато – рівнесенько стільки, скільки їм дарували діти, коли не забували і знаходили час…

Від світанку і до світанку мами поряд зі своїми дітьми. Вони встигають все: перехрестити «на доріжку» й поцілувати на ніч, висушити до ранку промоклі туфлі, сунути в кишеню пальто забуті, але саме зараз конче потрібні гроші. Нагадати, що у батька сьогодні день народження, і притримати за руку, коли намагаються проскочити на червоний – на дорозі або ж по життю.

Вони приходять у сни своїх синів, щоб підказати єдине вірне рішення, прикладають прохолоду до палаючих щік та чола під час застуди або втоми, приборкують гнів, вчать брати відповідальність за своє життя і за чиєсь ще, підказують – коли краще бути непохитним, а коли навпаки – поступитися слабшому. Підтримують при розгубленості, приховують слабкість, надають допомогу, знаючи, що не від кого іншого вони її не приймуть. І допомагають обрати найкрасивіші квіти і найніжніші подарунки. І підказують найважливіші й головні слова. І благословляють на кохання й щасливе життя.

Вони завжди зі своїми дочками. Щоби торкнутися плеча – коли на плиті закипає молоко, підказати – скільки цукру треба класти в томат, а скільки ванілі у сирники. Щоби спалахнути у пам’яті раптовою рятівною думкою, стулити вуста, з яких ось-ось збираються злетіти непотрібні фрази, навчити – коли варто пробачити. Нагадати мелодію колискової та слова казки, коли пров’язати лицьові, а коли виворітні у гарному візерунку, на якій полиці лежать свідоцтва про народження, і де ключі від дачі. Як почистити срібло і пошити костюм сніжинки, як вивести пляму від трави і насушити лимонну цедру, як швидко збити температуру і вилікувати розбиті колінки. Вони весь час підказують, радять, застерігають і охороняють. А ще шепочуть, перехопивши стривожений погляд біля дитячого ліжка: «Не хвилюйся і трохи засни. Я збуджу, якщо що»…

Мама нікуди не зникла. Вона у посмішці, у ямочках на щоках, у родимці біля губ. У звичці накручувати локон на палець, у манері ось так нахиляти голову і ось з цією інтонацією вимовляти слова. У схильності малювати хмаринки ручкою на папері, або креслити невидимі лінії ложкою по серветці. У особливості крутити сережку або дзенькати каблучкою, торкаючись склянок і чашок. А ще у цих ненаглядних синіх очах, у які не можеш надивитися, і в чудесній здібності своїх дітей прямо зараз залишатися для когось чарівниками і чарівницями…

А зараз, у лиху й страшну годину, всі мами там – я вірю в це – взялися за руки. І всі разом створили надміцний купол. Щоб захистити синів, які б’ються з ворогом, щоб захистити дочок, які оберігають дітей – найдорожче майбутнє країни. Щоб зберегти будинки і міста, щоб відстояти свою, єдину на віки, ріднесеньку землю. І я знаю точно, що сили їх рук неодмінно вистачить. І під світлом їх очей все одно розтане навіть найчорніша темрява, бо мамині очі продовжують випромінювати любов..,»

Мам… я вірю в твій захист. Я люблю тебе. Я дуже тебе люблю…